Лякалки для "тлі"

Уперше в моєму житті така придибенція: важкі як бомбовози міські голуби прилітають клювати мою капусту. Вона у мене підгодована, полита, хрумка. Як почнуть дзьобати - хрускіт стоїть на увесь город. Прожену з однієї грядки - спокійно перелітають на другу.

"А щоб вам трясця! - лаюся. - Летіть до сусідки, вона у вас не вірить!". Сусідка і справді сказала, що ніколи такого не чула й не бачила, аби голуби псували капусту. "То тля! Посипте попелом!"

Ага! Давно вже засипано: два тижні пиляла чоловіка: посмаж та посмаж шашлики, бо попіл вкрай треба! Посмажив. Усі задоволені, капуста теж. А щодо "тлі", то як вона навчилася такі однакові візерунки по краю листка вигризати, га? А ще - чому вона дзьобата, у пір'ї і літає? Сама ж бачила!

Нічого робити, познаходила старі швабри, негодну одіж, взяла ножиці, краї порізала на стьожки. Поставила лякалки. Хай махають рукавами, шкідників відганяють.

От чесно - не знаю чи голуби лякаються: зараз, у дощову погоду, залетіли кудись, поки що їх не видно. А от мені - моторошно. Сапаю город, визбирую бур'ян, розгинаюся і раптом відчуваю що хтось поряд стоїть непорушно і мовчки дивиться на мене. Брррр! Таке ж відчуття було, коли у квартирі на третьому поверсі донька раптом сказала: "Мамо, якийсь дядько у вікно зазирає!" Аж дрижаки пробили, коли я його теж там побачила. Опісля з'ясувалося, що він на машині з драбиною ремонтує сусідський балкон. А до нас заглянув з цікавості. Чи щоб налякати.

Отже, лякалки не прибиратиму. Хоч і сама боюся. Вони ж у моєму одязі. Біжу інколи стежкою та як здивуюся: ти глянь, он я вже сапаю - менше роботи сьогодні буде!

Але капуста в пріоритеті. Як говорила світлої пам'яті моя свекруха Наташа, хороше діло - капуста: і на столі не пусто, і поїдять - не жалько. Тож, хай росте цей прекрасний овоч. А мої лякалки хай лякають вкрай знахабнілу "тлю", яка на мокрій землі залишає сліди, дивовижно схожі на пташині лапи...

Євдокія ТЮТЮННИК