Біло в хаті - біло на душі

Серпня лишилося мало. Похапцем перебираємо шафи з одягом, підсушуємо відсирілі кутки. У дитинстві ця робота
для малечі була справжнім святом: одночасно з нею погожого спекотного дня оголошувалася побілка.

…"Без Гриця вода освятиться!" - категорично відрізала мама, випроваджуючи мене на вулицю від таких привабливих щіток і відер з підфарбованим синькою розчином білої глини. Нічого в житті мені так палко не хотілося як взяти м'яку трав'яну щітку, напередодні замочену в окропі, тому таку пахучу. Вмочити її у відро і побілити стіну. Ну хоч шматочок! А мама і баба Маруся чомусь цього не розуміють.

...У день побілки всі речі з хати виносили на вулицю. На шворках пересушувався зимовий одяг, на гіллі дерев - ковдри, на встановлених просто на траві ліжках літнє сонце виганяло сирість з матрасів та перин, на стільцях
красувалися подушки, а на тину - килимки, пілочки, доріжки та ряднини.

У цей день дорослі багато чому дивувалися. Приміром, мама, знімаючи зі стін портрети, за одним з них виявила
дивний пакунок. Вона ніяк не могла збагнути що то таке, я ж зробила безневинний вигляд і старанно ойкала. Але
добре знала що то велика скибка хліба, змащеного маслом і медом. Ще на початку минулої осені мама увечері йшла на посиденьки до сусідів, а мені наказала: "Щоб з'їла оце, доки я прийду!". Їсти мені не хотілося. І одержати від матері лозиною за непослух теж. Тож загорнула той шмат у газету, стала на стілець, потім на стіл і аховала за портрет. Скибка з намазкою, звісно, зацвіла і стала схожа на казна що. Баба Маруся сказала що то мабуть "пороблено" і винесла знахідку з хати у берег на совку.

Коли дійшла черга до ревізії у кухонному столі-тумбі, я тихцем вислизнула за двері: хто-зна що за водичку вилила нещодавно з пляшок, які разом із друзякою Грицем здала до лавки. У мене було п'ять пляшок, у Гриця п'ять яєць. Вскладчину ми купили цукерки-іриски "Киць-киць". Їх вийшло несподівано багацько. Гриць сказав що різниця у вартості одного яйця і однієї пляшки зовсім невелика, це як він трохи старший, а я трохи молодша. Тому смакоту ми поділили порівну. А за одну зайву цукерку друг мені розповів прочитану у школі казку "Яйце-райце".

Нарешті і стіл витягли надвір, ще одна шкода зійшла з рук. Я осміліла і знову тоскно завела на одній ноті що хочу, хочуууууу білииииити стінууууу… Хочу! У порожній хаті мій голос цікаво відлунював від голих стін. Тому я старалася голосити якомога гучніше. Але трималася від дорослих на відстані, щоб не прилетіло брудною ганчіркою якщо комусь увірветься терпець. Баба врешті не витримала і тицьнула мені щітку: "Ну побіли вже отам, де шафа стоятиме". І скептично похитала головою, дивлячись як зраділо я накинулась на роботу: "Без Гриця вода таки ж не освятиться!" - вдарила руками об боки.

Яка то тільки радість - робити те, що страшенно хочеться!
Відчуття незабутні! Ті п'ять хвилин старанного мазюкання по стіні дуже допомогли мені в дорослому житті обрати саме ту роботу, яка приносить чисту радість. Це її, тієї чистої радості, відчуття я тоді пізнала, тримаючи в руках щітку, а через багато років згодом то вже були ручка з блокнотом та диктофон)))

Не бороніть дітям вимаститися по вуха, “допомагаючи” вам. Можливо, саме ті маленькі зусилля приведуть ваших
найдорожчих помічників до великого щастя!

…Надвечір усі висушені, витряхані, відтерті від пилу речі повертаються на місця. Побілена і очищена від моїх
шкодливих гріхів хата - світла й урочиста. Я нагодована та викупана лежу в ліжечку і думаю про воду: так освятиться вона без Гриця чи ні? Чому у мами і баби ця примовка звучить так по-різному?

Потім пригадую як Гриць сказав: коли нудьгуєш, треба додавати до знайомих слів "-сько" і вони стануть смішними. Тож починаю піднімати собі настрій: картоплисько, огірчисько, коровисько, котисько, цаписько... Хіхікаю ііііііі … засинаю.

Євдокія ТЮТЮННИК