Пам'яті Андрія Васильця

Він мав наче завжди здивований погляд на світ білий. Але при цьому насправді не був ні наївним, ні дуже довірливим. Просто зберіг чоловік душу дитинною...

Андрій Василець жив у Славутичі, але любив Чернігів. І помер у Чернігові, в День пам'яті героїв Крут. Тоді увечері була якась магнітна буря. Ми не знаємо як це сталося точно. але в районі Єлецького монастиря йому стало погано з серцем, хтось викликав "швидку", але лікарі вже не могли підкласти руки...

Він був одним із засновників славутицького осередку "Просвіти" разом з побратимом Миколою Косенком. І вони обоє жили Україною - Андрій Василець відроджував родинну садибу у Максаках, допомагав сестрі видати збірку поезій, і дуже любив говорити з людьми, які знали історію України. До речі, славутицька "Просвіта" є частиною чернігівського обласного товариства "Просвіта" імені Т.Шевченка - ми перші почали повернення Славутича до Чернігівщини...

Андрій Василець не мав ще й 60 років, які планував відсвяткувати над Десною, у тих же Максаках. А народився у Мурманську, де служив батько в армії. Майже все доросле життя пропрацював у Чорнобилі, на АЕС. Був волонтером, за що й має нагороду - медаль "За вірність національній ідеї".

Андрій Василець звав себе язичником, точніше - рідновіром. Але при цьому передавав через мене в єпархію старі богослужбові видання, а для парафії української церкви у Ковпиті виготовив хреста. "Він дуже радів отриманню Томоса, - розказує Микола Косенко. - А я кажу йому, що тобі до того, ти ж язичник? Е-е, - каже, - це все на користь Україні".

...Він любив, зустрівши мене випадково у Чернігові, повести кудись вгощати - щоб поговорити. Востаннє є недобре себе почував і відмовився. Якби ж знав, що то остання наша зустріч...

Василь ЧЕПУРНИЙ