реклама партнерів:
Головна › Новини › СУСПІЛЬСТВО
Отець Сергій Чечин: "Немає більшої любові…»
07-Квіт-21 1054 4.5 0
«Візьміть мене з собою» - вже вкотре просила я капелана і волонтера отця Сергія з Ніжина. Він з перших днів щотижня їздив на своєму бусіку до зони бойових дій ( а коли і двічі за тиждень!), аби особисто передати бійцям з Ніжина посилки від рідних, волонтерську допомогу та Боже слово. Про невтомного батюшку знала вся Чернігівщина, а невдовзі його автівку здаля впізнавали на всіх блокпостах по лінії зіткнення. Але мої вмовляння були марними.

Одного разу отець Сергій пожартував: «Дівчаток на фронт не возимо!». «Яка я вам дівчина – я журналістка!» ( хоча і вік мій дуже далекий від дівчачого!). І диво трапилося: «Збирайтеся, у неділю після обіду виїзд». «Я ж не сама поїду, а з телеоператором». «Що за людина?». «Мій син». «Добре».

Так і розпочалися наші спільні поїздки. Кожна – не менше трьох тисяч кілометрів. Отець Сергій – за кермом (пізніше, коли втома далася взнаки, батюшка брав з собою волонтерів, які змінювали його, але зоною бойових дій їхав завжди сам). Коли розвантажувалися в одному підрозділі, коли в декількох. Коли проходилися усією лінією зіткнення: від Щастя на Луганщині, до Широкиного в Донецькій області.

Отець Сергій – не говіркий. Але у довгій дорозі, в незвичних, а часом і в небезпечних умовах, можна дізнатися багато цікавого! Чим я і скористалася: вибачте, отче!

Довідка. Протоієрей Сергій Чечин – настоятель Всіхсвятського собору у Ніжині, благочинний Чернігівської єпархії ПЦУ. З 2014 року волонтер і капелан. Народний Герой України. Почесний громадянин Ніжина. Оскільки про свої нагороди, відзнаки і подяки не розповідає, то напевно не можу про них сказати: їх десятки – церковних, військових, цивільних.
---------------------------------------------
Сергій Чечин народився у Києві. З любов’ю згадує рідну Лютеранську вулицю і школу біля самого будинку. По закінченні духовної академії потрапив до невеличкого Ніжина. Розбудова помісної церкви в Україні, яка нарешті отримала самостійність, потребувала неабиякої віри, терпіння й сили духу, аби країна та церква отримали ще й незалежність від Росії. Годі й казати, що священники Української православної церкви Київського патріархату жили в скрутних умовах.

Молодого батюшку, настоятеля Всіхсвятського собору, невдовзі прийняли як свого. Церкву Всіх Святих свого часу побудувала ніжинська громада греків. Навколо відродженої святині згуртувалися викладачі та студенти Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя, до них приєдналися інші освітяни міста. Церковна громада зростала - зростав і авторитет священика. З початком Революції Гідності отець Сергій організував допомогу майданівцям, серед яких було багато ніжинців. Після Майдану – поїздки до Криму, де разом з татарами підтримував військовослужбовців, які залишилися вірними присязі .А потім неоголошена війна. У 2014-2015 роках на захист незалежності і цілісності України встало 742 мешканці з району! Тут формувався добровольчий підрозділ ОУН. У місті був створений штаб «Народний захист Ніжинщини».

Всіхсвятський собор у Ніжині перетворився на волонтерський пункт, куди стікалися продукти, теплі речі, «мильно-брильне» ( так стали називати волонтери і бійці засоби гігієни), перероблені місцевими майстрами з газових балонів «буржуйки» ( саме ніжинські «обігрівачі» цінувалися на фронті). Цінувалися і борщові набори, які готували прихожанки храму. Треба було систематизувати і організувати потік допомоги, аби не везти заради «везти». Якщо 41-й батальйон територіальної оборони потребував ліки - збиралися ліки. Якщо 13-й батальйон тероборони потребував теплих речей - їм віз отець Сергій флісові куртки, шапки, плетені шкарпетки. Збирав гроші, купував і передавав тепловізори. Батальйон ( а пізніше рота спецпризначення) «Чернігів» також отримував від капелана необхідне. «Який маршрут буде цього разу?». «Буде видно по замовленнях, по передачах з дому, по потребі». Капелан доставляв посилки особисто в руки, разом з привітами.

Найціннішими були дитячі малюнки і обереги. Феномен цього явища потребує окремого вивчення. Та факт залишається фактом: бійці запитували про дитячі малюнки, телефонували дітлахам за номерами, після демобілізації приходили до шкіл і садочків, аби особисто подякувати. Малюнками прикрашали бліндажі, блокпости, бойові машини… Ці дитячі подарунки привозили додому… Батюшка завжди мав «безцінні запаси народної любові», які йому до собору приносили майже з усіх дитячих садочків і шкіл.

Отець Сергій якось мені сказав: «Та досі вже про мене. Хіба один Чечин їздить? Он скільки волонтерів у нас тільки в Ніжині. І освітяни, і підприємці, і депутати. І старі, і діти. Непросто так з’являються в храмі всі ці речі. І автівки ремонтують для фронту, і гроші збирають, і їдуть на фронт». Воно-то й так, отче. Але ж вас чекають не заради допомоги. Я бачила, як на блокпостах молоді бійці прихиляли до вас голову: «Благословіть, отче!» Як на світанку ми повинні були їхати, вийшли до автівки, а бійці вже вишукувалися на молитву. У Кураховому це було. Отець Сергій тоді й каже: «Помолимося, хлопці, а от святу воду забув взяти – вибачте». Помолилися, благословив капелан кожного іконою Сергія Радонезького (отець Сергій вважає, що саме цей небесний покровитель допомагає йому у виснажливих і небезпечних поїздках. Коли ікона замироточила, став брати її на фронт). Аж тут почав падати дощик, який закінчився разом з молитвою. Ось і свята вода…

Ще був випадок. Їдемо до Старогнатівки, а на дорозі новий блокпост, якого раніше не було. Зупиняємося. Машину обступили бійці батальйону «Донбас», які капелана добре знають і зраділи зустрічі. «Освятіть новий блокпост, отче» - звертаються. «Зараз на нас вже чекають, а на зворотньому шляху – обов’язково!»

Повертаємося через дві години, а на тому місці, де ми зупинялися, вирва від снаряду, який прилетів від «братнього народу» за 15 хвилин, як ми поїхали. І жодного пораненого!

Сріблястий «Опель» капелана колесив такими дорогами, що бійці жахалися, як святий отець доїхав: то та дорога прострілюється, то напередодні там хтось на міну наскочив.

Колись автівка зламалася ( шляхи на Донбасі, а ще й в зоні бойових дій, мають єдину ознаку доріг лише у назві). Довелося їхати на першій передачі деякий час, тобто дуже повільно. В одному селі побачили автомобіль без розпізнавальних знаків з озброєними людьми поруч. Вони досить недружелюбно дивилися на нас, сіли й поїхали. Потім отець Сергій дізнався, що це село було в руках бойовиків, а він з бійцями, яких віз у відпустку, проїхав населений пункт без жодного пострілу і зупинки!

Одну історію розповіла мені мати бійця 13-ого батальйону. Отець Сергій привозив і роздавав бійцям іконки. Віталій Кезля заклав її під кришку мобільного, який тримав у нагрудній кишені біля серця. При виході з Дебальцевого, під шаленим обстрілом Віталій вижив і з подивом розглядав свій телефон: осколок розтрощив пластмасову кришку і застряг у картонній іконі. Коли відразу після завершення Дебальцевської операції до підрозділу приїхав отець Сергій, боєць подякував капелану за друге народження. Потім я ще й відео знайшла від відомого фотокора і військового журналіста Ігоря Волосянкіна, де Віталій Кезля показує отцю Сергію телефон і дякує (це було в тодішньому Артемівську). До речі, Ігор Волосянкін також їздив до зони бойових дій з отцем Сергієм, має у своєму творчому доробку цикл світлин з війни, відеоматеріали і статті. Саме він представляв свого героїчного земляка на церемонії вручення зірки Народного Героя України в Полтаві.

Таких історій у отця Сергія за роки поїздок набралося чимало. Іноді, зізнається, бувало страшно. Іноді страшно ставало вже опісля, коли розумів, якої халепи уникнув. «На все воля Божа»- каже волонтер у рясі. І продовжує їздити.

Його «Опель» проїхав стільки тисяч кілометрів і перевіз стільки тон допомоги, що може змагатися з автівками дальнобійників! Залізо не витримувало, але машину час від часу повертали до життя волонтери-ремонтники.
Аж тут… Не витримало серце отця Сергія. Воно ж не залізне! Далися взнаки поїздки, навантаження, щільний графік життя. Луною обізвався у серці весь біль втрат: відспівував отець Сергій майже кожного загиблого земляка. Довелося і привозити родині тіло бійця… І підтримувати родини загиблих він вважає своїм обов’язком. Благочинний опікується усіма парафіями району. Зараз російська церква досить агресивно зчиняє опір при переході громади до ПЦУ. Тож отець Сергій багато їздить селами Ніжинщини, аби підтримати вірян, служить в різних храмах, не забуваючи про свій Всіхсвятський.

Та вже через деякий час після операції капелан зібрався у дорогу. «Тепер я людина з залізним серцем» - жартує священник. Здається, свою волонтерську місію він вже виконав. Можливо, сьогодні немає такої потреби у речах і продуктах в українському війську. Але є потреба у народній підтримці і вдячності захисникам, яку можна виказати смаколиками, дитячими подаруночками, концертом. І ніколи не закінчиться потреба у Божому слові, і спільній молитві, у душевній розмові. Отже, капеланська місія отця Сергія Чечина з Ніжина триває.

Післямова. Цьогоріч у березні капелана вдруге прооперували на серце: лікарі і рідні у розпачі, бо при такому стані здоров’я треба вести спокійне життя. Це навряд.

Тетяна МИРГОРОДСЬКА, "Голос України"
Чернігівська область.
На фото о. Сергій Чечин охрещує сина бійця батальйону «Донбас» у Азовському морі.
Фото Ігоря Волосянкіна


Допомога проекту СІВЕРЩИНА - благодійний внесок

Теги:Тетяна Миргородська, російсько - українська війна, Ніжин, капелани, ПЦУ


Читайте також



Коментарі (0)
avatar