Навіщо діряве відро

Не раз я був подивований, як у його вмілих руках з нічого поставало щось, із непотрібу з’являлося зручне знаряддя в тривалих походах чи якась полегша в нашому парубоцькому побуті. А одного разу почув від нього приповідку: «Нема такого, аби десь-колись для чогось не придалося. Навіть діряве відро…»

«Ба на що воно може здатися?» – запитав я.

«Овва, то ти не чув казанку про діряве відро?! – І розповів мені її. – В одного діда, десь такого як я, було двоє відер. Кожне висіло на кінцях коромисла, яке він носив на плечі. Одне відро мало тріщинку, а друге – цілісіньке. Під кінець довгої путі від потічка до хижі ціле відро лишалося повним, а тріснуте заповнене лише до половини.

Два роки поспіль це повторювалося день у день: старий приносив домів лише півтора відра води. Ясна річ, ціле відро пишалося своїми досягненнями. А бідолашне друге ганьбилося свого ганджу. Чулося нещасним, бо своє призначення могло сповнити лише наполовину. Довго воно терпіло свою неспромогу, і одного разу, задзвенівши об камінь, промовило до старого: «Мені так соромно за себе тому, що з тріщини в моєму боці вода весь час виливається дорогою від потічка». Старий посміхнувся: «Зате квіти ростуть на твоєму боці стежини, а не збоку другого відра. Я завжди знав про твою хибу і тому посадив обіч квіти, й коли ми йдемо додому, ти поливаєш їх…»

Мирослав ДОЧИНЕЦЬ. "Золотий час. Одкровення карпатського знатника". (Фрагмент із книги).