З чого починається смак до їжі і до життя

Не раз він дивував мене, як із нічого нашвидкуруч готував смачну й поживну страву. Навіть у лісі, навіть без вогню. У їжі не був вибагливий, але й не їв абищо.

Пригадую його міркування:

«Ех, втрачаємо смак до доброї їжі. Чи вона вже не та, чи ми інші, чи, може, слова не смачні…
Кажемо «продукти», а колись: провіянт, їство, їстиво, їдло, їдження, харч, страва, наїдок, пожива, потрава, смачило, вариво, готовизна, смаколик, добрятина, лакомина, лакітки.
Кажемо «прийом їжі», а колись: споживання, полуднування, трапеза, учта, застілля, гостина, підкріплення, перекус, почастунок, пригощення, призволення.
Кажемо «рідина», а колись: питво, трунок, зілля, божа роса.
І не пили, а – попивали, підпивали, спивали, куштували, смакували, пригублювали, цідили, цмулили, потягували, лизькали.
Та що там казати. Книш не паска, квас не вино…»
Колись я записав цілу сторінку його застережень, що стосувалися їжі і не тільки.
«Не треба жерти. А їсти можна – скільки хочеться.
Не треба пити абищо, зате – пити багато води. Її ліпше перепити, ніж недопити.
Не треба їсти цукор, зате їсти моркву, буряк, яблуко, бодай кілька ложок квасного молока – щодня. Або – квашену городину.
Не треба тішитися м’ясу, ліпше його замінювати квасолею і горохом.
Не треба довіряти їжі, коли не знаєш як і де її готували.
Не треба лягати після їди.
Не треба наїдатися після того, як сіло сонце.
Не треба боротися з лихими звичками. Їх треба незлюбити в собі і забути про них. Але в жодному разі не робити їх ворогами в собі.
Не треба боятися болю, бо подолання його – і є здоров’я.
Не треба боятися, бо страху поза нами немає. Він вигаданий нами.
Не треба гніватися через дрібниці, бо все, що викликає гнів, – дрібниці.
Не треба лінуватися, бо в фізичній напрузі оновлюються і м’язи, і кров, і кістки.
Не треба перероблятися; роби менше, але з надихом – і зробиш більше з меншою затратою сил.
Не треба гнатися за грошима, бо гроші, скільки б їх не було, – то лише половина багатства.
Не треба осуджувати людей, світ, долю, Бога, бо це передусім – присуд собі.
Не треба боятися смерти, бо ти її не пізнаєш».

Мирослав ДОЧИНЕЦЬ

"Триб. П'ятикнижжя про карпатського знатника Андрія Ворона".