Наливайко з Понорниці
Відеофільм професора Ігоря Козлика «Академік Дмитро Наливайко», показаний щойно по каналу «Сівер-центр», певен, зацікавить літературознавців, культурологів і істориків культури. Це розважлива кінорозповідь про видатного вченого сучасності Дмитра Сергійовича Наливайка, нашого земляка з Понорниці. Фільм побудований як монолог академіка, який розповідає про своє життя і захоплення наукою, про козацький родовід Наливайків, про дитинство, захоплення Гоголем і про «Тараса Бульбу», якого хлопчаком читав напам’ять, залізши на крислате дерево у батьківському дворі. Про Дмитра Сергійовича, фаховий і моральний авторитет якого визнаний науковим світом, розповідають колеги, учні, яких у нього тисячі за майже півстолітню викладацьку роботу.
Фільм відзнятий професором Ігорем Козликом – доктором філології, професором Прикарпатського університету, який «у вільний від роботи час» зняв декілька документальних фільмів про своїх колег і вчителів (вони всі є на його сайті і глядач може ознайомитися з ними). Зробив це фахово, з режисерською винахідливістю та особливою повагою, теплою інтонацією і пієтетом до головного персонажа фільму.
Свій останній фільм Ігор Козлик знімав, здається, цілий рік. Як людина, яка була на правах консультанта чи радше помічника автора, а також одним із речників, я бачив роботу Ігоря Козлика на власні очі і відверто скажу, що вона заслуговує на повагу. Він зміг привернути до себе і Дмитра Сергійовича, який щиро і щедро ділиться у фільмі розмислами про проблеми науки, і мовців, які викладають свої враження від спілкування з академіком. Ігор Козлик любить своїх персонажів і дає їм можливість виказати найважливіше, терпляче чекає цих слів і думок, щоб потім відсіяти словесну полову і ввести у фільм найцінніше, найвагоміше.
Він усіх уважно слухав, і щойно згадувалося нове прізвище чи подія, Ігор Козлик прискіпливо випитував, збирав фотодокументи, писав листи, вів безкінечні телефонні розмови, аби якомога більше дізнатися про людей чи події, пов’язані з головним персонажем фільму. Так було з ленінградським періодом навчання майбутнього академіка, де в нього було багато друзів, а в одній кімнаті мешкали: Наливайко, П’яних і Альфонсов, чиї «значущі» прізвища викликали жарти колег. Останні два стали відомими російськими вченими. З їх родинами листувався автор фільму, добираючи потрібну інформацію.
Ігор Козлик, наприклад, провів власне розслідування епізоду приїзду до Ніжина в кінці 60-х років групи письменників: Миколи Вінграновського, Івана Драча, Бориса Олійника, Григора Тютюнника, Євгена Гуцала, Анатолія Шевченка. Ця зустріч закінчилася КДБешними і компартійними розборами з її організаторами, серед яких тоді був і доцент Дмитро Наливайко, адже він, як керівник літературної студії Гоголівського педінституту, запросив письменницький гурт.
Інша подія – ніжинська історія з відомою працею Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація», яка саме з Ніжина потрапила на Захід. Того разу головна роль належала декану філологічного факультету Григорію Герасимовичу Аврахову, який на квартирі Івана Чендея в Ужгороді передав рукопис словацькому вченому Юрію Бачі. Ігор Володимирович Козлик пройшов по всьому ланцюгу руху рукопису у Ніжин, де його уважно прочитали, а потім і на Захід, де він був надрукований. Автор фільму, здається, міг би відзняти повноцінну стрічку про цей детективний епізод, дуже важливий в історії шістдесятництва.
Безперечно, що історія життя такої видатної людини, як Дмитро Наливайко, не може не викликати інтересу, бо відомо споконвіку, що немає нічого цікавішого за історію іншої людини. Той такт, з яким веде Ігор Козлик повіствування і розкриває різні грані справді крупної особистості, не може не подивувати. Варто сказати, що і «головний герой» розповіді на подив органічний у своїх рефлексіях не тільки наукових, а й людських, як-то кажуть, екзистенціальних.
Якось у розмові зі мною Ігор Козлик сказав: «Для мене важливо, щоб люди, особливо молоді, побачили, що є інша модель життя, крім споживацької гонитви за грошима, авто та іншими речами. Що є люди, які живуть іншим життям, вони до певної міри інтелектуальні аскети і при цьому відчувають себе людьми щасливими на цій землі».
І фільм Ігоря Володимировича Козлика «Академік Дмитро Наливайко» є доволі вагомим аргументом цієї важливої тези.
Павло МИХЕД
Опубліковано в газеті "Сіверщина" за 6 липня 2017 року
Фільм відзнятий професором Ігорем Козликом – доктором філології, професором Прикарпатського університету, який «у вільний від роботи час» зняв декілька документальних фільмів про своїх колег і вчителів (вони всі є на його сайті і глядач може ознайомитися з ними). Зробив це фахово, з режисерською винахідливістю та особливою повагою, теплою інтонацією і пієтетом до головного персонажа фільму.
Свій останній фільм Ігор Козлик знімав, здається, цілий рік. Як людина, яка була на правах консультанта чи радше помічника автора, а також одним із речників, я бачив роботу Ігоря Козлика на власні очі і відверто скажу, що вона заслуговує на повагу. Він зміг привернути до себе і Дмитра Сергійовича, який щиро і щедро ділиться у фільмі розмислами про проблеми науки, і мовців, які викладають свої враження від спілкування з академіком. Ігор Козлик любить своїх персонажів і дає їм можливість виказати найважливіше, терпляче чекає цих слів і думок, щоб потім відсіяти словесну полову і ввести у фільм найцінніше, найвагоміше.
Він усіх уважно слухав, і щойно згадувалося нове прізвище чи подія, Ігор Козлик прискіпливо випитував, збирав фотодокументи, писав листи, вів безкінечні телефонні розмови, аби якомога більше дізнатися про людей чи події, пов’язані з головним персонажем фільму. Так було з ленінградським періодом навчання майбутнього академіка, де в нього було багато друзів, а в одній кімнаті мешкали: Наливайко, П’яних і Альфонсов, чиї «значущі» прізвища викликали жарти колег. Останні два стали відомими російськими вченими. З їх родинами листувався автор фільму, добираючи потрібну інформацію.
Ігор Козлик, наприклад, провів власне розслідування епізоду приїзду до Ніжина в кінці 60-х років групи письменників: Миколи Вінграновського, Івана Драча, Бориса Олійника, Григора Тютюнника, Євгена Гуцала, Анатолія Шевченка. Ця зустріч закінчилася КДБешними і компартійними розборами з її організаторами, серед яких тоді був і доцент Дмитро Наливайко, адже він, як керівник літературної студії Гоголівського педінституту, запросив письменницький гурт.
Інша подія – ніжинська історія з відомою працею Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація», яка саме з Ніжина потрапила на Захід. Того разу головна роль належала декану філологічного факультету Григорію Герасимовичу Аврахову, який на квартирі Івана Чендея в Ужгороді передав рукопис словацькому вченому Юрію Бачі. Ігор Володимирович Козлик пройшов по всьому ланцюгу руху рукопису у Ніжин, де його уважно прочитали, а потім і на Захід, де він був надрукований. Автор фільму, здається, міг би відзняти повноцінну стрічку про цей детективний епізод, дуже важливий в історії шістдесятництва.
Безперечно, що історія життя такої видатної людини, як Дмитро Наливайко, не може не викликати інтересу, бо відомо споконвіку, що немає нічого цікавішого за історію іншої людини. Той такт, з яким веде Ігор Козлик повіствування і розкриває різні грані справді крупної особистості, не може не подивувати. Варто сказати, що і «головний герой» розповіді на подив органічний у своїх рефлексіях не тільки наукових, а й людських, як-то кажуть, екзистенціальних.
Якось у розмові зі мною Ігор Козлик сказав: «Для мене важливо, щоб люди, особливо молоді, побачили, що є інша модель життя, крім споживацької гонитви за грошима, авто та іншими речами. Що є люди, які живуть іншим життям, вони до певної міри інтелектуальні аскети і при цьому відчувають себе людьми щасливими на цій землі».
І фільм Ігоря Володимировича Козлика «Академік Дмитро Наливайко» є доволі вагомим аргументом цієї важливої тези.
Павло МИХЕД
Опубліковано в газеті "Сіверщина" за 6 липня 2017 року
| Читайте також |
| Коментарі (0) |