На межі

Зоглянувся – літечка нема,
Кинувся спросоння доганяти.
А воно всміхнулось із-за хати
І пішло убрід через туман.

І розтало. Марно не гукай,
Лиш луна покотиться у далеч.
Орють поле. Ходить чорна галич
Борозною аж за небокрай.

Сидить дід у жовтому брилі.
Сил немає – гарбузи позносив.
Ув очах загусла літня просинь,
На руках – квасолі мозолів.

Оси п’ють достиглий виноград,
Жовті груші світяться росою.
І межа ужалить кропивою
Лиш ступи до діда в старий сад.

Ходять тіні довгі, та легкі,
Зорі в небі, мов краплини вишень.
Заплітають в павутину тишу
Й перший промінь павуки прудкі.

Дві пори присіли на межі,
В кожної свої шляхи-дороги.
Серпень уже ніби й за порогом,
Та не йде з душі.

Микола БУДЛЯНСЬКИЙ