На хуторі

Перші ночі на хуторі я неймовірно боялась.
Це було 16 років тому.

Тоді стара хата стояла закрита і вся пограбована, двір був зарослий хащами здичавілого саду, в нас тут була одна кімнатка в колишній літній кухні, а під стіною кімнатки в дровітні без стін, тільки з дахом, стояла плитка і кран, де я мила посуд вночі під малою голою лампою на дроті, на яку злітались нічні метелики і безтілесні духи з усієї темної околиці і чорного лісу, де світились хижі очі лисиць.

Я міцно зачиняла благенькі двері, завішувала одне маленьке вікно і дзвонила всім, хто міг зі мною говорити в 12 годин ночі, бо засинати було страшно.

Ну і чого - ні війни, ні тривоги, ні шахеда, ні каналу в Вацапі, де пишуть, що на Оленьї злетів якийсь літак. Хоч би сів вже.

Олена ЗАХАРЧЕНКО