Мати героя передала пікап ЗСУ

Мати Героя України Олександра Мацієвського Параска Демчук допомагає його побратимам — у пам'ять про сина жінка передала пікап.

Про це повідомляє Нежатин.

Нещодавно вона звернулася до БФ «Закон і порядок», з проханням сприяти в придбанні автомобіля для роти вогневої підтримки, в якій служив її син. Четверо доброчинців (Олег Олексійович, Валерій Володимирович, Михайло Михайлович та Микола Миколайович (прізвища вони попросили не публікувати)) підтримали цей збір і спільними зусиллями було придбано пікап, який і передали захисникам.

Микола Миколайович розповів, що Олександра Мацієвсього знають в усьому світі:

– Ми купували автомобілі в Нідерландах в інтернаціональної сім’ї. Алекс – болгарин і його дружина Моніка – полька, коли дізналися, що це мати нашого Героя хоче допомогти його побратимам – вдвічі знизили ціну.

– Сьогодні в нас одна задача – воювати і допомагати – іншого немає. Жаль що не всі усвідомлюють, що саме завдяки хлопцям ми можемо спокійно пити ранкову каву, жити більш-менш спокійним життям – зазначив благодійник. – Цвіт нації гине. Але ми вистоїмо і переможемо, бо іншого шляху нема.

Мати Олександра Мацієвського звернулась до побратимів сина:

– Син мій і після смерті знаходиться в строю, і допомагає воїнам, які служать, допомагає і народу України, адже весь світ знає про його подвиг, і знає весь світ Україну, нашу мужність, і те, як гинуть хлопці, як страждають матері, родини, діти. Молоді хлопці, яким ще жити і жити, діток ростити. Але клятий ворог забирає їх в нас. Це дуже боляче. Але потрібно боротись. Ми вистоїмо. Якщо треба, і я автомат візьму, мені вже все рівно. Я – як Саша. Він мене надихає. Згадую його слова: «Мама, я ніколи не здамся і ні перед ким не стану на коліна» – ось такий був в мене син.

Передаючи автомобіль, Параска Демчук побажала військовим:

– Щоб ця машина вам служла до Перемоги, що потрібно, продукти, допомогу, хлопців, – нехай все перевозить. Аби тільки ви повернулись живі, аби тільки настав мир в Україні.

Разом з побратимами мати поклала квіти до пам’ятника сину.

– Він дуже любив троянди, інших квітів не визнавав. Я сама їх вирощую і дарую сину. Тільки це, та ще допомога військовим в міру моїх сил – у мене й лишилось. В пам’ять про нього я буду все можливе робити, щоб допомогти хлопцям, стукати в усі двері, аби тільки менше було смертей.

— Ми збираємось відкрити іще один збір на пасажирський автобус для хлопців, бо транспорт на фронті довго не витримує. Сподіваюсь, що цього разу до нього долучаться не тільки київські меценати, а і ніжинці, ті, хто живе в місті, де жив мій син.

Наталія РУЛЬОВА, Нежатин