Маленька балканська країна з великим серцем
«Резиденція в Косові» - так називається програма професійного захисту для українських журналістів, що понад рік триває в цій балканській країні. Її ініціювала медіа юристка з Європейського центру свободи преси та медіа Флютура Кусарі, яку підтримали депутати Асамблеї та уряд Косова після повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Реалізується програма Асоціацією журналістів Косова у співпраці з НСЖУ. Програма створювалася на пів року, але потім її тривалість продовжили до кінця війни. Учасниками «Резиденції в Косові» вже стали 15 українських журналістів із різних регіонів країни. Основне завдання програми - підтримати представників медіа, допомогти і надалі залишатися в професії. А для цього створені всі умови для повноцінної журналістської діяльності, а також додатково - курси з вивчення іноземних мов, інтеграційні лекції про історію, право, культуру Косово, поїздки визначними місцями країни.
Своїми враженнями про участь в програмі поділилася чернігівська журналістка Ірина Синельник.
В Україні мало знають про Косово
Республіка Косово проголосила свою незалежність в 2008 році, але до цього часу залишається частково визнаною державою. Оскільки досі Сербія претендує на Косово як частину своєї території. Цим подіям передувала кривава війна у 1998-1999 роках, що завершилася введенням миротворчих сил ООН, у тому числі й за участі українських військових.
Україна поки серед тих держав, які на офіційному рівні не визнали молоду балканську країну, хоча торік був зареєстрований в нашому парламенті законопроект про необхідність визнання Косова як незалежної держави. Ймовірно, завершення війни в Україні зможе прискорити цей процес, а ще — приєднання Косово до країн-кандидатів до Європейського Союзу, цього року відбулося подання заявки на вступ до ЄС.
Певну роль у «потеплішанні» взаємовідносин між Україною та Косово, вважаю, відіграють українські журналісти, які беруть участь в програмі. Адже кожен із нас готує окремі матеріали про минуле та сучасність Косово. А те, що я знала раніше, більше ґрунтувалося на інформації сербської пропаганди, як я тепер розумію.
Прикметно, що десь 95% населення Косова — це етнічні албанці, мусульмани. Однак ще чверть століття тому вони, як розповідають жителі Приштини - столиці Косова, мали обмеження щодо навчання рідною мовою, зайняття державних посад, де перевага надавалася сербам. І зараз у столиці багато хто із представників старшого покоління добре знає сербську, а ось молодь - ні, спілкується албанською чи англійською.
Я думаю, що найбільше нас вражає емпатія косоварів. Їхнє розуміння, що таке війна, і щире бажання допомогти. За рік ми мали багато офіційних і неофіційних зустрічей, однак чимало з них розпочиналися словами - «ми щиро розуміємо вас, бо самі пережили війну. Війна в Косово була відносно нетривалою, але дуже кровопролитною, з тисячами убитих, зниклих безвісти, зґвалтованих жінок-албанок.
Під час відвідування будівлі Асамблеї Косова українські журналісти звернули увагу, що на засідання депутатам доводиться проходити стилізованим чорним коридором, зі стелі якого звисають сотні ключів. Це символічне нагадування про існування в державі, що народилася після війни, проблеми безвісти зниклих. На стінках коридору є фото косоварів з цитатами про своїх зниклих батьків, дітей...
Досі кілька тисяч людей вважаються безвісти зниклими в Косово після війни.
Почерк дій сербської та російської армії дуже схожий
Війна в Косово, як і всі інші війни, супроводжувалася військовими злочинами, скоєними проти мирного населення. Ми про страшні злочини сербської армії в Косово почули під час перебування в країні, коли люди про пережите розповідали зі сльозами.
У центрі Приштини встановлений меморіал «Героїням». Він вшановує різноманітний внесок жінок під час війни та їхні жертви, а також нагадує про цінності гідності, відданості, турботи, мужності і відваги, які виявляли жінки під час війни. Це передано через портрет жінки, що символічно викладений із 20145 цвяхів (на вершечку кожного з них теж є жіночий портрет). Та найголовніше - цей меморіал нагадує про злочини сербської армії та поліції проти албанських жінок.
У Косово до 20 тис. албанських жінок заявили про зґвалтування під час війни. Перша жінка-президентка Косова Атіфете Ях‘яга (2011-2016) у своїй діяльності приділяла значну увагу підтримці постраждалих жінок. Зокрема, щодо надання їм відповідного статусу та виплати соціальної допомоги. Атіфете Ях‘яга особисто зустрілася з-понад 8 тис. албанок, які зазнали насильства під час війни. І від її розповідей просто холоне кров.
Адже згвалтування - це злочин, про який постраждалі не завжди можуть сказати навіть рідним, тим паче якщо це сталося в мусульманській країні. На жаль, як спостерігаємо і в Україні, під час воєнних дій сексуальне насильство стає зброєю війни. Над питаннями реабілітації, надання психологічної допомоги тривалий час в Приштині працює Косовський центр реабілітації жертв катувань.
Усвідомлення ще однієї історії з війни є моторошним, оскільки складно уявити, що це може статися в Європі наприкінці ХХ століття. Йдеться про розстріл родини засновника національно-визвольного руху Косова Адема Яшарі в селі Преказ. У березні 1998 року кілька тисяч сербських військових і поліцейських оточили населений пункт, заблокували в’їзди-виїзди, щоб ніхто не міг втекти чи прийти на допомогу.
Будинки сім’ї розстрілювали, в тому числі з танків, хоча Адем із чоловіками тримали оборони упродовж трьох днів. Загалом там загинули 59 осіб, у тому числі 20 представників родини Яшарі. Наймолодшому виповнилося тільки 6 років. Вижили хлопчик, який зміг втікти, та 11-річна дівчинка, яка сховалася в будинку. Коли її знайшли сербські військові, то підводили до кожного тіла для ідентифікації загиблих.
Два будинки родини Яшарі в Преказі музеєфікувані в тому вигляді, в якому вони залишилися після обстрілів. Там зроблено додатковий дах зверху і риштування, яким можуть ходити відвідувачі. Руйнування мають такий же вигляд, як і зараз в багатьох населених пунктах України. У Косово вони не дозволяють забути, який вигляд має війна.
Навпроти в полі - власне меморіал, де поховання усіх загиблих. Там чергує почесна варта. Від будинків до могил викладена доріжка з червоного граніту, що символізує ріку крові, яка супроводжує будь-яку війну.
Сьогодні Меморіал Адема Яшарі в Преказі — місце пам’яті і національної гордості для косоварів, куди вони приходять родинами з дітьми. Війни закінчуються. Однак потім залишаються надзвичайно важливими правда і пам’ять, щоб жертви тих, хто ціною власного життя виборював майбутнє, не були марним. На честь Адема Яшарі названий міжнародний аеропорт Приштини.
Українські журналісти є голосом своєї Батьківщини на Балканах
Я переконана, що присутність на Балканах групи українських журналістів допомагає представникам косовських та інших медіа отримувати інформацію з перших вуст. Кожен із українських журналістів дає інтерв’ю, інформуючи про ситуацію в Україні. Ми продовжуємо залишатися в інформаційному полі своїх регіонів та країни в цілому. А тому краще можемо розповісти про війну в Україні, аніж місцеві експерти.
До Міжнародного дня біженця в Приштині відкрилася виставка української журналістки з Кропивницького Людмили Макей. І це було знаково для всіх нас, оскільки Людмила була першою українською журналісткою, яка приїхала в Косово під час війни у квітні 2022 року. Виставка з поетичною назвою «Квіти проти війни» мала благодійну складову - кошти, зібрані від продажу картин, колега спрямувала на допомогу журналістам Запорізької області.
Особливо запам’яталися дві зустрічі зі студентами. Перша була зі студентами-косоварами, і вони детально розпитували про війну в Україні, як можна допомогти і підтримати українців? А ось друга зустріч, що пройшла цим літом, була кардинально іншою: це був літній табір для студентів із США й ОАЕ. Спочатку виступили професори, один із яких розповів про майже «єдину ідентичність» українців та росіян - спільні мову, культуру, релігію. Тому напрошувався висновок, чому ж воюють ці народи? Інший професор, говорячи про війну вперто її називав «конфліктом».
У цьому є і частина нашої вини, бо наша держава не досить активно популяризувала себе на міжнародному рівні, не вкладала у свій брендинг кошти, не видавала історичну літературу хоча б англійською мовою, а в ідеалі - мовами різних народів. У столичних книгарнях знайшла тільки одну книгу про Україну. Це переклад англійською виступів президента Володимира Зеленського. Натомість нічого немає про українську історію чи культуру, немає українсько-албанського словника. Але історію Росії можна придбати албанською мовою. Ось тоді й виникають тези про «єдину ідентичність». Водночас Україна залишається на порядку денному в Косово. У центрі столиці на будівлі з річниці російського вторгнення висить величезний борд «Вільна Україна», сюжети з України є чи не щодня в телевізійних новинах, а високопосадовці Косово вірять в українську перемогу.
Так, під час зустрічі з українськими журналістами спікер Асамблеї Косова Глаук Конюфка, що держава Косово повністю солідарна з Україною. «Ми були об’єктом геноциду зі сторони Сербії, як зараз ви переживаєте зі сторони Росії. Але немає сумнівів, що ви переможете у цій війні», - висловив упевненість політик.
Ірина СИНЕЛЬНИК
Своїми враженнями про участь в програмі поділилася чернігівська журналістка Ірина Синельник.
В Україні мало знають про Косово
Республіка Косово проголосила свою незалежність в 2008 році, але до цього часу залишається частково визнаною державою. Оскільки досі Сербія претендує на Косово як частину своєї території. Цим подіям передувала кривава війна у 1998-1999 роках, що завершилася введенням миротворчих сил ООН, у тому числі й за участі українських військових.
Україна поки серед тих держав, які на офіційному рівні не визнали молоду балканську країну, хоча торік був зареєстрований в нашому парламенті законопроект про необхідність визнання Косова як незалежної держави. Ймовірно, завершення війни в Україні зможе прискорити цей процес, а ще — приєднання Косово до країн-кандидатів до Європейського Союзу, цього року відбулося подання заявки на вступ до ЄС.
Певну роль у «потеплішанні» взаємовідносин між Україною та Косово, вважаю, відіграють українські журналісти, які беруть участь в програмі. Адже кожен із нас готує окремі матеріали про минуле та сучасність Косово. А те, що я знала раніше, більше ґрунтувалося на інформації сербської пропаганди, як я тепер розумію.
Прикметно, що десь 95% населення Косова — це етнічні албанці, мусульмани. Однак ще чверть століття тому вони, як розповідають жителі Приштини - столиці Косова, мали обмеження щодо навчання рідною мовою, зайняття державних посад, де перевага надавалася сербам. І зараз у столиці багато хто із представників старшого покоління добре знає сербську, а ось молодь - ні, спілкується албанською чи англійською.
Я думаю, що найбільше нас вражає емпатія косоварів. Їхнє розуміння, що таке війна, і щире бажання допомогти. За рік ми мали багато офіційних і неофіційних зустрічей, однак чимало з них розпочиналися словами - «ми щиро розуміємо вас, бо самі пережили війну. Війна в Косово була відносно нетривалою, але дуже кровопролитною, з тисячами убитих, зниклих безвісти, зґвалтованих жінок-албанок.
Під час відвідування будівлі Асамблеї Косова українські журналісти звернули увагу, що на засідання депутатам доводиться проходити стилізованим чорним коридором, зі стелі якого звисають сотні ключів. Це символічне нагадування про існування в державі, що народилася після війни, проблеми безвісти зниклих. На стінках коридору є фото косоварів з цитатами про своїх зниклих батьків, дітей...
Досі кілька тисяч людей вважаються безвісти зниклими в Косово після війни.
Почерк дій сербської та російської армії дуже схожий
Війна в Косово, як і всі інші війни, супроводжувалася військовими злочинами, скоєними проти мирного населення. Ми про страшні злочини сербської армії в Косово почули під час перебування в країні, коли люди про пережите розповідали зі сльозами.
У центрі Приштини встановлений меморіал «Героїням». Він вшановує різноманітний внесок жінок під час війни та їхні жертви, а також нагадує про цінності гідності, відданості, турботи, мужності і відваги, які виявляли жінки під час війни. Це передано через портрет жінки, що символічно викладений із 20145 цвяхів (на вершечку кожного з них теж є жіночий портрет). Та найголовніше - цей меморіал нагадує про злочини сербської армії та поліції проти албанських жінок.
У Косово до 20 тис. албанських жінок заявили про зґвалтування під час війни. Перша жінка-президентка Косова Атіфете Ях‘яга (2011-2016) у своїй діяльності приділяла значну увагу підтримці постраждалих жінок. Зокрема, щодо надання їм відповідного статусу та виплати соціальної допомоги. Атіфете Ях‘яга особисто зустрілася з-понад 8 тис. албанок, які зазнали насильства під час війни. І від її розповідей просто холоне кров.
Адже згвалтування - це злочин, про який постраждалі не завжди можуть сказати навіть рідним, тим паче якщо це сталося в мусульманській країні. На жаль, як спостерігаємо і в Україні, під час воєнних дій сексуальне насильство стає зброєю війни. Над питаннями реабілітації, надання психологічної допомоги тривалий час в Приштині працює Косовський центр реабілітації жертв катувань.
Усвідомлення ще однієї історії з війни є моторошним, оскільки складно уявити, що це може статися в Європі наприкінці ХХ століття. Йдеться про розстріл родини засновника національно-визвольного руху Косова Адема Яшарі в селі Преказ. У березні 1998 року кілька тисяч сербських військових і поліцейських оточили населений пункт, заблокували в’їзди-виїзди, щоб ніхто не міг втекти чи прийти на допомогу.
Будинки сім’ї розстрілювали, в тому числі з танків, хоча Адем із чоловіками тримали оборони упродовж трьох днів. Загалом там загинули 59 осіб, у тому числі 20 представників родини Яшарі. Наймолодшому виповнилося тільки 6 років. Вижили хлопчик, який зміг втікти, та 11-річна дівчинка, яка сховалася в будинку. Коли її знайшли сербські військові, то підводили до кожного тіла для ідентифікації загиблих.
Два будинки родини Яшарі в Преказі музеєфікувані в тому вигляді, в якому вони залишилися після обстрілів. Там зроблено додатковий дах зверху і риштування, яким можуть ходити відвідувачі. Руйнування мають такий же вигляд, як і зараз в багатьох населених пунктах України. У Косово вони не дозволяють забути, який вигляд має війна.
Навпроти в полі - власне меморіал, де поховання усіх загиблих. Там чергує почесна варта. Від будинків до могил викладена доріжка з червоного граніту, що символізує ріку крові, яка супроводжує будь-яку війну.
Сьогодні Меморіал Адема Яшарі в Преказі — місце пам’яті і національної гордості для косоварів, куди вони приходять родинами з дітьми. Війни закінчуються. Однак потім залишаються надзвичайно важливими правда і пам’ять, щоб жертви тих, хто ціною власного життя виборював майбутнє, не були марним. На честь Адема Яшарі названий міжнародний аеропорт Приштини.
Українські журналісти є голосом своєї Батьківщини на Балканах
Я переконана, що присутність на Балканах групи українських журналістів допомагає представникам косовських та інших медіа отримувати інформацію з перших вуст. Кожен із українських журналістів дає інтерв’ю, інформуючи про ситуацію в Україні. Ми продовжуємо залишатися в інформаційному полі своїх регіонів та країни в цілому. А тому краще можемо розповісти про війну в Україні, аніж місцеві експерти.
До Міжнародного дня біженця в Приштині відкрилася виставка української журналістки з Кропивницького Людмили Макей. І це було знаково для всіх нас, оскільки Людмила була першою українською журналісткою, яка приїхала в Косово під час війни у квітні 2022 року. Виставка з поетичною назвою «Квіти проти війни» мала благодійну складову - кошти, зібрані від продажу картин, колега спрямувала на допомогу журналістам Запорізької області.
Особливо запам’яталися дві зустрічі зі студентами. Перша була зі студентами-косоварами, і вони детально розпитували про війну в Україні, як можна допомогти і підтримати українців? А ось друга зустріч, що пройшла цим літом, була кардинально іншою: це був літній табір для студентів із США й ОАЕ. Спочатку виступили професори, один із яких розповів про майже «єдину ідентичність» українців та росіян - спільні мову, культуру, релігію. Тому напрошувався висновок, чому ж воюють ці народи? Інший професор, говорячи про війну вперто її називав «конфліктом».
У цьому є і частина нашої вини, бо наша держава не досить активно популяризувала себе на міжнародному рівні, не вкладала у свій брендинг кошти, не видавала історичну літературу хоча б англійською мовою, а в ідеалі - мовами різних народів. У столичних книгарнях знайшла тільки одну книгу про Україну. Це переклад англійською виступів президента Володимира Зеленського. Натомість нічого немає про українську історію чи культуру, немає українсько-албанського словника. Але історію Росії можна придбати албанською мовою. Ось тоді й виникають тези про «єдину ідентичність». Водночас Україна залишається на порядку денному в Косово. У центрі столиці на будівлі з річниці російського вторгнення висить величезний борд «Вільна Україна», сюжети з України є чи не щодня в телевізійних новинах, а високопосадовці Косово вірять в українську перемогу.
Так, під час зустрічі з українськими журналістами спікер Асамблеї Косова Глаук Конюфка, що держава Косово повністю солідарна з Україною. «Ми були об’єктом геноциду зі сторони Сербії, як зараз ви переживаєте зі сторони Росії. Але немає сумнівів, що ви переможете у цій війні», - висловив упевненість політик.
Ірина СИНЕЛЬНИК
| Читайте також |
| Коментарі (0) |