Людські долі: життя після смерті

У житті Валерію — звичайному хлопцеві з Чернігова з родовим корінням у Ріпкинському районі — щастило на хороших людей. Може, це й стало його оберегом у критичних ситуаціях. Хоча чому може? Таки стало.

Мабуть, почати треба з матері. Її, просту жінку із семирічною освітою, Бог наділив глибокою мудрістю. Коли Валерій після армії повернувся додому, вона купила йому мотоцикл. Не випадково, адже син ще до служби у війську захопився мотоспортом. Купивши досить дорогий подарунок і давши змогу синові відпочити місяць, запитала: "Ти житимеш на свою зарплатню самостійно чи гроші мені віддаватимеш?" Розмова відбулася після того, як хлопець влаштувався на роботу в ДТСААФ. Була така добровільна організація в радянські часи. Вона справді сприяла армії, авіації і флоту у вихованні майбутніх захисників держави. А для такого сприяння мали структури, що давали змогу опановувати військові спеціальності. Хлопець подумав і відповів, що хоче жити самостійно. Мати перепитувала його кілька разів. Отримавши ж підтвердження першого варіанту відповіді, докучати синові перестала.

Скромного авансу першої зарплатні вчорашньому солдату вистачило на два дні. І довелося просити грошей у матері. Вона ж філософськи нагадала про домовленість. Закінчилося, звичайно, усе добре. Просто Валерій звертався з проханням до матері не менше, ніж вона до нього з питанням про самостійне життя.

Другою людиною, котра значною мірою визначила долю Валерія, став Валентин Сич. Був такий комсомольський функціонер на Чернігівщині наприкінці п’ятдесятих — на початку шістдесятих років минулого століття. Потім він, колишній спортсмен, опинився на керівній спортивній посаді у Москві. Але колишніх друзів і колег не забув. Тож коли Валерій достукався до його високого кабінету, щоб отримати протекцію для вступу до державного центрального інституту фізкультури в Москві, Валентин тільки й того, що перепитав: "Так ти від Гриші?" і, не відриваючись від паперів, видав словесну резолюцію-наказ: "Учитимешся. Але за однієї умови: або сам станеш чемпіоном Союзу з мотоспорту, або підготуєш чемпіона як тренер". Валерій пообіцяв виконати цю непросту умову. І виконав. Його вихованець Валерій Аверін неодноразово перемагав на першостях Союзу з мотокросу.

Тут слід відкрити ще одну деталь із життя Валерія Мазепи. Щоб не інтригувати читачів таємничим Гришею, який заочно допоміг йому стати студентом. Ідеться про Валерійового родича Григорія Бібика — відомого фотомайстра. Із Сичем він був знайомий ще з Чернігова, де починав свою кар’єру фотокором у молодіжній газеті.

Із мотоспортом пов’язане перше випробування на живучість самого Валерія Мазепи. Під час тренувальних долань перешкод він, захопившись і переоцінивши свої можливості, скажемо так, невдало приземлився. Спочатку навіть до медиків не звернувся. Дійшов до студентського гуртожитку і ліг спати. Та вранці травма нагадала про себе. Ледве до поліклініки дійшов. Вижив і продовжив після річної академвідпустки навчання. Може, дане Сичеві слово стимулювало? Цілком можливо, адже в цільних натур дух допомагає долати фізичні негаразди.

Вдруге на грані життя і смерті Валерій був після підступного удару когось із конкурентів. Причому удару не комерційного, що в бізнесі часто трапляється, а удару в буквальному розумінні слова. Справа минула. Про кривдника сьогодні не варто й згадувати. А ось рятівника свого — Анатолія Антоновича Бугрея з обласної лікарні — Валерій вважає другим батьком. Адже "витяг" він хлопця, вважай, з того світу: поставив на ноги складною операцією. Ну, і вірою в сили та можливості свого пацієнта, який більше десяти днів не приходив до свідомості.

Ще один раз лікарі дивувалися витривалості Валерія у кардіологічному диспансері. Він подолав дуже серйозний інфаркт.

Здається, саме такі житейські перипетії привели Валерія Мазепу до розуміння китайської системи медицини Хуа Шен. Та про це його захоплення, що стало справою життя, ми домовилися з Валерієм Анатолійовичем поговорити іншим разом. А зараз хочеться навести кілька його постулатів, які можна вважати життєвими кредо і наказами самому собі.
Стратегія життя — жити довго, щасливо, заможно. І так, щоб ніхто не хотів твоєї смерті.

У спорті (мається на увазі, насамперед, мотоспорт) секундомір одночасно відіграє роль батога і пряника.
Медицина — це науково-практична дисципліна, яка регулює біохімічний і біоенергетичний обмін у клітині.
Клітина держави — сім’я. Саме ця клітина сприяє функціонуванню держави.

Біда керівництва держави в тому, що воно прагне економічних показників, забуваючи про роль середнього класу, без якого нікому не вдавалося побудувати міцну державу.

Останній постулат із вуст Валерія Анатолійовича звучить переконливо уже хоча б тому, що його автор є академіком Української технологічної академії. Він отримав це почесне звання 2002 року. За п’ять років до цього Валерій Анатолійович закінчив у США Kennedy-Western University, захистивши вчену ступінь "Доктор бізнесадміністрування".
Щоправда, у довіднику цієї академії прізвища Мазепи ви не знайдете. Там є Валерій Анатолійович Барбаш, що народився 18 вересня 1954 в Чернігові. Так ось він від 20 грудня 2009 року є Мазепою. Зміна прізвища не є прагненням долучитися до слави знаменитого гетьмана. Просто Мазепи були в роду Валерія Анатолійовича по материнській лінії. А матір Валерій навчився поважати ще з дитинства. Особливо ж після уроку з умінням самостійно будувати своє життя. Можливо, й інші причини для зміни прізвища були. Але то вже річ надто інтимна, щоб у неї вельми заглиблюватися.

Олександр ОЛІЙНИК, редактор "Білої хати"