Любов Ліни Костенко і Єжи Пахльовського
«Ми ще студенти, нам по двадцять літ». Студенти-однокурсники Московського Лiтературного iнституту Лiна Костенко та Єжи Ян Пахльовський. Він народився у Кракові 15 травня 1930 року. Його мати і брат Марек загинули в Освенцимі. Батько з горя важко захворів: він виходив на дорогу і до ночі виглядав повернення рідних. Єжи лишився один в окупованому Кракові; пішов у партизанський рух; створив загін, з яким боровся проти нацистів.
Заворожений музою Джозефа Конрада, учень киянина Костянтина Паустовського Єжи Ян Пахльовський мріяв стати письменником-мариністом, тому приїхав учитися до Москви. Удвох вони удосконалювали польську мову, вивчали азбуку першого кохання.
Сади стояли в білому наливі.
Іскрив зеніт, як вольтова дуга.
А ми були безсмертні, бо щасливі.
За нами пам’ять руки простяга.
Щаслива до безтями, Ліна Костенко показала грані ідеального кохання: любов-Абсолют, пов’язана з Всесвітом, безсмертям. Їх закружляв вихор «Білої симфонії».
Стогне завія до рання,
зламавши об ліс крило…
ти – моє перше кохання.
Останнє уже було. (Пригадуєте «останнє» – це Микола Руденко?)
Щире, пристрасне почуття містифікується у поезії «І знову пролог»:
Ця любов була схожа
на таїнство перших причасть.
Кожен ранок був ніччю.
Кожна ніч була передоднем.
Кожен день був жагучим чуттям передщасть.
Якби ти знав, як солодко, нестерпно,
і як спочатку я тебе люблю.
Щирі слова складаються у своєрідні поезії-молитви:
Божевілля моє, божемилля,
богомілля моїм сльозам!
Один-єдиний дотик абсолютного –
моя душа відкрилась, як Сезам.
Закохані студенти прагнули одруження, але на заваді Указ Президії Верховної Ради СРСР «Про заборону шлюбів між громадянами СРСР та іноземцями» від 15 лютого 1947 року. Закон забороняв шлюби з іноземцями, а укладені шлюби визнавав недійсними. Можна було змінити громадянство та вступити в шлюб з іноземцем, але відмова від радянського громадянства розглядалася як зрада Батьківщині. От і співав коханій Єжи-Ян Пахльовський улюблену мамину пісню «Co komu do tego, ze my tak kochamy!». Указом Президії Верховної Ради УРСР від 8 березня 1954 р. шлюби з іноземцями офіційно були дозволені. Вони одружилися. І заздрісні язики склали колючого віршика про тоненьку, схожу на школярку, Ліну:
Тонка как жердь,
Плоска как стенка,
Жена Похлевского –
Костенко
Влітку 1956 року отримали дипломи, Ліна – диплом із відзнакою. 18 вересня 1956 року в Києві народилась Оксана Єжи Янівна Пахльовська. Але мусили зробити вибір:
Я люблю, коханий, Київ і Варшаву,
Але Батьківщина в кожного одна.
У болісних роздумах про розлуку Ліна Костенко створила дванадцятирядковий поетичний міні-роман «Я дуже тяжко Вами відболіла».
Його лірична героїня вмовляла себе змиритися з розлукою після короткого «свята любові»: коли склався щасливий шлюб молодих, талановитих людей; знайшлася маленька донечка. Чорний будень – кульмінаційний момент – «Тепер пора прощатися нам». Наче вишивка білим по білому – «На білих вікнах змерзли міражі». І відчаєм пронизує думка: «І як ми будем, як тепер ми будем?! / Такі вже рідні, і такі чужі». Вони брали шлюб на все життя, але закон змушує жити нарізно: «такі вже рідні і такі чужі».
Ця казка днів – вона була недовгою.
Цей світлий сон – пішов без вороття.
Це тихе сяйво над моєю долею! –
Воно лишилось на усе життя.
«Таке прощання було шалене — на сум багате, на слова скупе…». Лiна Костенко присвятила Єжи Пахльовському вірш-прощання «Спогад» («Поїзд iз Варшави»), у якому щемним рефреном лунали слова його мами. Композитор Володимир Верменич дав поезії музичні крила.
Поїзд із Варшави мчить крізь моє серце,
Сто доріг між нами, а печаль одна.
Іншого цілую, а бринить сльозами:
«Co komu do tego, ze my tak kochamy!»
Кожний із них створив нову родину, Єжи народив сина, але…
Єжи до кінця життя жив у Щецині. У 1956—1958 рр. був редактором газети «Głos Szczeciński» і тижневика «Ziemia i Morze». У 1958—1964 рр. Пахльовський працював рибалкою на суднах далекого плавання. Ходив у море, багато писав, став класиком польської мариністичної прози. У 1963 р. видав «Дельфіни йдуть під вітер». У 1966 р. отримав нагороду Заруського. Під час воєнного стану брав участь у підпільному русі незалежних письменників.
У вівторок, 3 квітня 2012 року, у Щецині Єжи Ян Пахльовський помер.
І хоч в’яжіть, хоч плітку або клітку,
хоч бозна-хто розкаже бозна-де,
якщо він лицар, – жінка кине квітку,
на все життя очима проведе.
Вона так і лишилася для Єжи середньовічною прекрасною дамою, а він – вірним лицарем. Їхня донька Оксана Пахльовська живе в Італії, завідує кафедрою україністики у Римському університеті Ла Сап’єнца. Оксана Янівна – відомий у світі культуролог, письменник, професор, лауреат Національної премії України ім. Т. Шевченка.
Ганна ЧЕРКАСЬКА
Заворожений музою Джозефа Конрада, учень киянина Костянтина Паустовського Єжи Ян Пахльовський мріяв стати письменником-мариністом, тому приїхав учитися до Москви. Удвох вони удосконалювали польську мову, вивчали азбуку першого кохання.
Сади стояли в білому наливі.
Іскрив зеніт, як вольтова дуга.
А ми були безсмертні, бо щасливі.
За нами пам’ять руки простяга.
Щаслива до безтями, Ліна Костенко показала грані ідеального кохання: любов-Абсолют, пов’язана з Всесвітом, безсмертям. Їх закружляв вихор «Білої симфонії».
Стогне завія до рання,
зламавши об ліс крило…
ти – моє перше кохання.
Останнє уже було. (Пригадуєте «останнє» – це Микола Руденко?)
Щире, пристрасне почуття містифікується у поезії «І знову пролог»:
Ця любов була схожа
на таїнство перших причасть.
Кожен ранок був ніччю.
Кожна ніч була передоднем.
Кожен день був жагучим чуттям передщасть.
Якби ти знав, як солодко, нестерпно,
і як спочатку я тебе люблю.
Щирі слова складаються у своєрідні поезії-молитви:
Божевілля моє, божемилля,
богомілля моїм сльозам!
Один-єдиний дотик абсолютного –
моя душа відкрилась, як Сезам.
Закохані студенти прагнули одруження, але на заваді Указ Президії Верховної Ради СРСР «Про заборону шлюбів між громадянами СРСР та іноземцями» від 15 лютого 1947 року. Закон забороняв шлюби з іноземцями, а укладені шлюби визнавав недійсними. Можна було змінити громадянство та вступити в шлюб з іноземцем, але відмова від радянського громадянства розглядалася як зрада Батьківщині. От і співав коханій Єжи-Ян Пахльовський улюблену мамину пісню «Co komu do tego, ze my tak kochamy!». Указом Президії Верховної Ради УРСР від 8 березня 1954 р. шлюби з іноземцями офіційно були дозволені. Вони одружилися. І заздрісні язики склали колючого віршика про тоненьку, схожу на школярку, Ліну:
Тонка как жердь,
Плоска как стенка,
Жена Похлевского –
Костенко
Влітку 1956 року отримали дипломи, Ліна – диплом із відзнакою. 18 вересня 1956 року в Києві народилась Оксана Єжи Янівна Пахльовська. Але мусили зробити вибір:
Я люблю, коханий, Київ і Варшаву,
Але Батьківщина в кожного одна.
У болісних роздумах про розлуку Ліна Костенко створила дванадцятирядковий поетичний міні-роман «Я дуже тяжко Вами відболіла».
Його лірична героїня вмовляла себе змиритися з розлукою після короткого «свята любові»: коли склався щасливий шлюб молодих, талановитих людей; знайшлася маленька донечка. Чорний будень – кульмінаційний момент – «Тепер пора прощатися нам». Наче вишивка білим по білому – «На білих вікнах змерзли міражі». І відчаєм пронизує думка: «І як ми будем, як тепер ми будем?! / Такі вже рідні, і такі чужі». Вони брали шлюб на все життя, але закон змушує жити нарізно: «такі вже рідні і такі чужі».
Ця казка днів – вона була недовгою.
Цей світлий сон – пішов без вороття.
Це тихе сяйво над моєю долею! –
Воно лишилось на усе життя.
«Таке прощання було шалене — на сум багате, на слова скупе…». Лiна Костенко присвятила Єжи Пахльовському вірш-прощання «Спогад» («Поїзд iз Варшави»), у якому щемним рефреном лунали слова його мами. Композитор Володимир Верменич дав поезії музичні крила.
Поїзд із Варшави мчить крізь моє серце,
Сто доріг між нами, а печаль одна.
Іншого цілую, а бринить сльозами:
«Co komu do tego, ze my tak kochamy!»
Кожний із них створив нову родину, Єжи народив сина, але…
Єжи до кінця життя жив у Щецині. У 1956—1958 рр. був редактором газети «Głos Szczeciński» і тижневика «Ziemia i Morze». У 1958—1964 рр. Пахльовський працював рибалкою на суднах далекого плавання. Ходив у море, багато писав, став класиком польської мариністичної прози. У 1963 р. видав «Дельфіни йдуть під вітер». У 1966 р. отримав нагороду Заруського. Під час воєнного стану брав участь у підпільному русі незалежних письменників.
У вівторок, 3 квітня 2012 року, у Щецині Єжи Ян Пахльовський помер.
І хоч в’яжіть, хоч плітку або клітку,
хоч бозна-хто розкаже бозна-де,
якщо він лицар, – жінка кине квітку,
на все життя очима проведе.
Вона так і лишилася для Єжи середньовічною прекрасною дамою, а він – вірним лицарем. Їхня донька Оксана Пахльовська живе в Італії, завідує кафедрою україністики у Римському університеті Ла Сап’єнца. Оксана Янівна – відомий у світі культуролог, письменник, професор, лауреат Національної премії України ім. Т. Шевченка.
Ганна ЧЕРКАСЬКА
| Читайте також |
| Коментарі (0) |