реклама партнерів:
Головна › Новини › ПОГЛЯД

Любов до майстрів

Вона в мене від діда Юрка. Його називали «вуличним інтелігентом», бо працював сторожем у міськвиконкомі, ходив у білій сорочці і вічному коричневому фетровому капелюсі. З ним любили розмовляти, перепинивши на вулиці, бо він любив слухати. А ще більше він любив майстрів. Може тому, що сам не був майстровитим чоловіком, а може, з іншої причини, про яку я здогадуюся вже тепер. Чи не після кожної нічної зміни дідо повертався додому не сам. І від хвіртки гукав: «Жоно, ріж курку, бо майстер прийшов!»

Курок стільки не було, зате знаходилися яйця та сало і, звичайно, «скляниця» з бабиних припасів. Майстер міряв кроками майбутню прибудову до кухні і записував на трісці олівцем, який діставав із-за вуха. Олівець із-за вуха – це була обов’язкова прикмета майстра. А ще – вапно на черевиках, фарба на нігтях і тирса на бровах. Такі приходили в наш двір, бо дідо любив справжніх майстрів. Перемовини продовжувалися за столом під виноградним шатром і часто завершувалися тихим співом біля порожньої «скляниці».

Проєкт цим і закінчувався, бо на його реалізацію в діда не вистачало ні часу, ні бажання. Він приводив іншого майстра. Той на драбині довго міряв стріху для ринв, а тоді сідав за стіл. Ціни на бляху плавно переходили в розмову «за жизню», яка тривала до вечора. Скоро про це забувалося і дощ зі стріх і далі нам цяпав за комір. Але приїздив на возі майстер із чищення канав і корчування кущів. Чинно обходив у чоботях шансі, а тоді пускав коней пастися, а сам мив руки перед гостиною. Коні не винні, що в рівчаку перед домом і далі гніздилися їжаки й ласки, а чагарники геть заглушили бабині «божі ружі»… Тим часом дідо приводив інших майстрів – лагодити перехняблені ворота, викопати погріб, забити помпу для води, перебрати грубку, вимостити каменем доріжку, перенести «борну», провести світло до повітки, змайструвати кролятник, зрубати старезний горіх… Зайве казати, що розрахунки і плани завмирали в зародку, а тишу нашого патріархального дворища не потривожив жоден інструмент. Тільки нескінченні розмови про все на світі. Майстри, виявляється, любили похизуватися й погомоніти з приязним «інтелігентом», а дідо любив слухати бувалих людей. Особливо біля «скляниці»…

І мене, малого, любив питати:
«Ким ти хочеш бути?»
«Майстром», – відповідав я без запинки.
«Молодець. Запам’ятай: хто чому не майстер, той тому різник».

… Лише коли батько повернувся із «заслання», на нашій садибі почалися перебудови й реконструкції. Без майстрів. Його руками. З моєю допомогою, адже я теж дещо вже тямив. Бо третім, хто спрагло слухав усі застільні бесіди під виноградним шатром, був я.

"Чарунки днів".

Мирослав ДОЧИНЕЦЬ



Теги:майстри, народна мудрість, Мирослав Дочинець


Читайте також






Коментарі (0)
avatar