Літнє

Ясніє обрій, наче хтось рукою
Підвальну паволоку протира
Із пляшки рубінового напою –
Пора!

Пружинить ноги стежка – поспішаю.
Стискаю вудки, наче стремена.
Попереду колінами штовхаю
Туман.

Роса перед очима на стеблинці
Зависнула – і вітер не гойда.
Між вербами лускою вже сріблиться
Вода.

Лякають тишу скрекотом сороки,
Мов знавісніли жаби в осоці
І хробачки дрижать холоднобокі
В руці.

Завмер неподалік сердитий бусол
І дзьоба під крило собі встромив.
Сопуть дідами в мулі довговусі
Соми.

Мов сіті хтось шовкову павутину
Напнув між вудок й знай собі снує.
Зеленим дзьобом по воді очеретина
Клює.

Володимир БОГДАНОВИЧ