Бабине літо

Ще сонце день трима на підвіконні,
Іще бджола у вулик не спішить.
І горобці завзято лущать сонях
Й сміються так – аж пір’ячко летить.
Доокіл ще хоч бабине, та літо
І день ще ходить босим по траві.
Жовтаві груші схожі на макітри
Зігнули тітку грушу до землі!
Стоїть, трима діток своїх в подолі,
Чекає мовчки, як щороку, знов
Така вже матерям судилась доля –
Плодами людям повертать любов.
Нахилить небо зірку вечорову.
Ти почуттями душу не бентеж!
Іще не йди з життя мого, любове,
Ще літо в нас, хоч бабине, та все ж
Тремтить-бринить на срібній павутині,
З шовкових трав плете зорі нічліг.
І сонях переспілий край стежини,
Як маминої хати оберіг.
Хтось розігнав насмішників крилатих
І тиші настає нарешті час.
Навколішки стає сирітка хата,
Щоб Богу помолитися за нас.
09.09.2025р.

Микола БУДЛЯНСЬКИЙ