Листок на вітрі

Заходило в осінь, і ми мали ранню вечерю під горіхом. На стіл упав листок. Дідо Андрій підніс його до рівня очей, уважно роздивився кожну прожилку і задумливо сказав:

«Ось він – я. Дехто гадає, що я знаю особливі путі, які провадять до щастя. І вивідують, розпитують. А я – яко цей листок. За хвилину вітер понесе його далі. Він не здогадується, де опиниться завтра – на бенкетному столі, чи на смітнику. Так і ми на вітрах життя. Кудись нас несе, відносить, буває – заносить, а буває – підносить… Що ж, там і залишайся, значить, це твоє дочасне місце. Від світу не сховаєшся. Маєш час придивитися, поміркувати, потішитися, доки знову тебе не понесло кудись. Навіть камінь мандрує, не те що листок. Тож дайся на волю Вітру, який мудріший за всі компаси. Доки ти з ним, – доти в дорозі, доти в польоті. Листок на вітрі не пліснявіє і не гниє…»

Мирослав ДОЧИНЕЦЬ. "Золотий час".