Ліки також змінюють світ..

1. Опій: Протягом всієї історії людства лікарі і вчені шукали засоби, здатні перемогти біль. Опій став першим сильним обезболюючим лікарством.

Про цілющі властивості опію (висушений сік недостиглих головок снодійного маку) знали вже лікарі Стародавньої Греції та Риму, Стародавнього Китаю та Індії, які застосовували настоянки опію і мандрагори для полегшення болю.

У 1806 році молодий аптекар Фрідріх Сертюрнер виділив з алкалоїдів опію білі кристали і назвав їх "морфій" - на честь бога сновидінь Морфея. Поява морфіну, особливо після винаходу в 1853 році шприца, дала в руки лікарів потужний засіб проти болю. Однак незабаром з'ясувалося, що морфій, як і опій, викликає звикання. Перед науковцями постало завдання: знайти замінник, який не викликав би звикання.

У 1874 році хіміки синтезували з опію героїн - за своїм анестезуючим впливом він виявився набагато сильніший за морфін. До 1910 року героїн можна було купити в будь-якій аптеці, однак потім було доведено, що це не менш страшний наркотик.

Опій - родоначальник всіх сучасних наркотичних анальгетиків. У другій половині XX століття синтетичним шляхом були отримані промедол, фенадон, трамадол, фентаніл, депріван, буторфанол та інші ліки, а також виділені деякі алкалоїди опію: засіб проти кашлю кодеїн і судинорозширювальний препарат папаверин. Більша частина їх включена в офіційні списки наркотичних речовин, зберігати і продавати які можна тільки в умовах найсуворішого контролю.

2. Вакцина проти віспи: Віспа, яка, як вважають, виникла більше 3000 років тому в Індії та Єгипті, довгий час була однією з найстрашніших хвороб, відомих людству. Численні епідемії віспи охоплювали цілі континенти. Тільки в 1980 році Всесвітня організація охорони здоров'я офіційно визнала, що віспа повністю ліквідована в усіх розвинених країнах земної кулі. Це стало можливим завдяки загальній вакцинації.

Засновником методу вакцинації став англійський лікар Едуард Дженнер. 14 травня 1796 Дженнер прищепив восьмирічному хлопчику Джеймсу Фіппсу вміст (лімфу) пустули з руки селянки Сари Нельмс, що заразилася коров'ячої віспою. Півтора місяці по тому Дженнер ввів Джеймсу лімфу з пустули іншого хворого - цього разу натуральною віспою. Хлопчик не захворів.

Повторивши цей експеримент 23 рази, в 1798 році Едуард Дженнер опублікував статтю "Дослідження причин і дій... коров'ячої віспи". У тому ж році вакцинація була введена в англійській армії і на флоті. А Наполеон, незважаючи на те, що в ті роки Франція перебувала у стані війни з Англією, наказав виготовити золоту медаль на честь відкриття Дженнера, а в 1805 році ввів у Франції примусову вакцинацію.

Завдяки відкриттю Дженнера нормою стали й інші щеплення - проти гепатиту В, дифтерії, коклюшу, краснухи, поліомієліту та інших інфекцій. У 2007 році в США була створена перша в світі протиракова вакцина - вона повинна запобігти раку шийки матки, причиною якого є вірус папіломи людини (ВПЛ).

3. Ефір: Наркотичну дію сірчаного ефіру було відкрито ще у 1525 році лікарем і алхіміком Парацельсом. Однак до епохи анестезії було ще дуже далеко. У 1797 році молодий британський хімік Гемфрі Деві випадково відкрив знеболюючу дію закису азоту. Під час експериментів Деві зауважив, що газ викликає приємні відчуття і поліпшує настрій. І дав йому назву - "звеселяючий газ". Вчений висловив припущення про можливість використання закису азоту в хірургії. Однак протягом півстоліття ніхто про цю ідею не згадав.

У 1818 році інший британський учений Майкл Фарадей випробував на собі заколисливу дію парів ефіру і навіть опублікував на цю тему роботу. Але й вона багато років залишалася непоміченою. Епоха практичної анестезії почалася пізніше.

У 1844 році провінційний американський дантист Горацій Уеллс попросив свого колегу видалити йому здоровий зуб. Надихавшись попередньо "звеселяючим газом", Уеллс відносно спокійно переніс хворобливу процедуру і незабаром після цього відправився в Бостон, де умовив свого знайомого, теж дантиста, Вільяма Мортона влаштувати публічну демонстрацію нового методу. Презентація ця, влаштована в січні 1845 року, завершилася повним провалом. Осміяний колегами, Уеллс повернувся додому.

Однак в ідеї бідолахи Горація повірив блискучий хімік і лікар Чарльз Джексон, котрий колись готував Мортона до вступу в університет. Досвідчений Джексон поділився з Мортоном знаннями про те, як правильно використовувати сірчаний ефір для знеболення. Так почалося їхнє співпраця і... багаторічна ворожнеча. Наполегливий і честолюбний Мортон негайно почав потайки експериментувати з ефіром. Він розробив особливий апарат - випарник ефіру (бутель з гнучкою трубкою), провів досліди на собі і вже 30 вересня 1846 абсолютно безболісно вирвав зуб у свого пацієнта Ебена Фроста.

Звістка про успішний досвід дантиста долетіла до відомого хірурга, головного лікаря Бостона госпіталю Джона Уоррена, який для доказу ефективності ефірного наркозу запропонував Мортону асистувати йому під час операції.

16 жовтня 1846 у клінічному корпусі Бостона міської лікарні у присутності великої кількості лікарів, студентів і просто цікавих була проведена перша у світі публічна операція за участю анестезіолога. Мортон обробив своїм апаратом 25-річного друкаря Гілберта Еббота, і Уоррен спокійно вилучив пухлину на шиї у пацієнта. Закінчивши операцію, він сказав, звертаючись до аудиторії: "Шановні колеги! Це не обдурювання". 16 жовтня вважається офіційною датою народження сучасної анестезіології.

Для загального наркозу сьогодні використовуються сучасні препарати і складні прилади. Але за великим рахунком загальний принцип занурення в "хімічний сон" залишився тим же, що й півтора століття тому. Спроби створити концептуально інший наркоз поки успіхом не увінчалися.

4. Кокаїн: Кокаїн є основним компонентом місцевих анестетиків (новокаїн, дикаїн, трімекаїн, лідокаїн та ін), без яких сьогодні неможливі стоматологія, амбулаторна хірургія, травматологія, гінекологія, онкологія, пластична хірургія, неврологія та ряд інших медичних дисциплін.

Конкістадори, а потім натуралісти і мандрівники, що дослідили Південну Америку, помітили, що місцеві жителі, які постійно жують листя рослини під назвою кока, легко переносять втому, біль і голод.

У 1860 році німецький хімік Альберт Німан вперше визначив основну діючу речовину загадкового листя - алкалоїд кокаїн. Незабаром Німан помер, так і не завершивши розпочатої роботи. Пізніше його колега Вільгельм Лоссен зумів отримати кокаїн у чистому вигляді.

Тоді й провів свої експерименти молодий Зигмунд Фрейд, віденський невропатолог і основоположник психоаналізу. Він клав трохи кокаїну на язик і незабаром встановив, що втрачає при цьому чутливість. Фрейд написав про досліди з кокаїном в одній зі своїх наукових робіт, але так і не зробив наступний крок від спостереження до практичного висновку, який (будучи зробленим) привів би до відкриття значення кокаїну для медицини.

Цей крок зробив в 1879 році петербурзький фармаколог професор Василь Анреп, який вперше ретельно досліджував кокаїн і запропонував використовувати його для місцевої анестезії.

У 1884 році до вивчення властивостей кокаїну приступив віденський окуліст Карл Коллер, якому Фрейд розповів про свої досліди. Коллер теж проводив експерименти на собі: змочуючи слизові оболонки порожнини рота, а також роговицю ока розчином кокаїну, він виявив, що слизові втрачають чутливість. Офтальмолог зрозумів: цей розчин можна використовувати для знеболювання!

Наступний і найважливіший крок зробив в 1890 році німецький хірург Карл Шлейх. Після численних дослідів Шлейх нарешті вдалося створити стійкий анестезуючий засіб: до 0,05-процентного розчину кухонної солі він додав кокаїн - вийшов готовий до використання знеболюючий розчин, який, що важливо, можна було довго зберігати у флаконах.

Відкриття засобів загального наркозу та місцевої анестезії означало завершення боротьби за знеболення. Всі наступні досягнення в цій галузі стали лише їх покращеннями і доповненнями.

Токсичність кокаїну завжди бентежила лікарів. Саме тому отримання Альфредом Ейнхорном в 1905 році препарату новокаїн ознаменувало початок нового етапу в розвитку місцевої анестезії. Новокаїн, який в 16 разів менш токсичний, ніж кокаїн, швидко завоював симпатії фахівців, тим більше, що володів достатньою знеболюючою силою. З цим прямим спадкоємцем кокаїну багато хто напевно стикався в кабінеті стоматолога.

5. Аспірин: Давним-давно люди помітили, що вербова кора допомагає при лихоманці. Лікувальні властивості кори пояснюються наявністю в ній солей саліцилової кислоти. У 1897 році в лабораторії хімічного концерну "Байєр" молодий німецький хімік Фелікс Хоффман синтезував ацетилсаліцилову кислоту в хімічно чистій і стійкій формі. Хоффман намагався знайти дієвий засіб проти болю в суглобах, якими страждав його батько. У клінічну практику аспірин був введений німецьким лікарем Германом Дрессером, приятелем Хоффмана.

Ліки виявилося досить ефективними, і 6 березня 1899 Імператорське патентне відомство в Берліні внесло його в реєстр торгових марок під номером 36433 з назвою "Аспірин".

За даними фармакологічного відділу ВООЗ, аспірин та його аналоги вже кілька років лідирують в десятці найпопулярніших лікарських засобів. Щорічно в світі продається більше 45 млн. тонн цього препарату.

6. Вітаміни: У другій половині XIX століття вважалося, що харчова цінність продуктів визначається тільки вмістом в них білків, жирів, вуглеводів, мінеральних солей і води. Тим часом за кілька століть людство накопичило великий досвід тривалих морських подорожей, коли при достатніх запасах продовольства люди гинули від цинги та інфекційних захворювань. Чому?

Відповіді на це питання не було до тих пір, поки в 1880 році російський вчений Микола Лунін, який вивчав роль мінеральних речовин у харчуванні, не помітив, що миші, які поглинали штучну їжу, складену зі всіх відомих частин молока (казеїн, жир, цукор і солі), ниділи і гинули. А миші, що отримували натуральне молоко, були здорові і активні. Значить, в молоці містяться й інші речовини, незамінні для живлення, підсумував учений.

Через 16 років знайшли причину хвороби, поширеної серед жителів Японії, Кореї та Індонезії, що харчувалися в основному очищеним рисом. Нідерландському лікарю Християну Ейкману, який працював в тюремному госпіталі на острові Ява, допомогли... кури, що бродили по дворі. Їх годували очищеним зерном, і птахи страждали цим захворюванням. Варто було замінити його на неочищений рис - хвороба минула.

І ось в 1911 році молодий польський хімік Казимир Функ виділив з рисового лушпиння вітамін в кристалічному вигляді. Виконавши низку досліджень, він прийшов до висновку, що загадковій курячій недузі запобігає прості азотовмісні речовини - амін (вітамін В1). Рік по тому він же придумав і назву для подібних речовин - "вітаміни" від латинських слів "vita" (життя) і "amine" (азот).

В даний час відомо близько 20 вітамінів, які, будучи складовою частиною ферментів (водорозчинні вітаміни С, групи В, РР тощо) і клітинних мембран (жиророзчинні - Е, А, D, каротини), беруть активну участь у всіх процесах життєдіяльності. Всі вони необхідні для лікування цинги, рахіту, інших гіповітамінозів, профілактики більшості захворювань та реабілітації тисяч людей після перенесених хвороб та хірургічних операцій.

7. Сальварсан: Ще на початку XX століття переважна більшість ліків створювалася з хімічних сполук, що існують у природі. Грубо кажучи, все це були "народні засоби", тільки очищені і систематизовані. Але тільки успіхи синтетичної хімії дозволили цілеспрямовано створювати речовини, що впливають на збудників інфекційних захворювань або пухлинні клітини.

У 1907 році австрійський лікар Пауль Ерліх (отримав разом з Мечниковим Нобелівську премію за роботи щодо імунітету) синтезував препарат для лікування сифілісу - сальварсан, який швидко набув поширення по всьому світу. Це було перший в історії лікарський засіб, створений для вирішення конкретного завдання.

Ерліх мріяв про "чарівну кулю", яка б вибірково вражала збудників того чи іншого захворювання і в той же час була нешкідлива для організму. Щоб отримати ліки від сифілісу, Ерліх синтезував 605 різних речовин. І тільки 606-й експеримент приніс удачу.

Так зародилася хіміотерапія - лікування за допомогою хімічних речовин, створених спеціально для боротьби з тією або іншою хворобою. Після сальварсану були синтезовані тисячі нових препаратів.

Зараз 90% ліків, що продаються в аптеках або що застосовуються в клініках, - це синтетичні препарати.

8. Інсулін: Діабет першого типу... Цей діагноз поставлений приблизно у 10-15 млн. жителів планети. Практично єдиний порятунок для них - все життя робити ін'єкції інсуліну. Без цього препарату всі ці люди були б мертві.

У 1920 році молоді канадські дослідники - хірург і фізіолог Фредерік Бантінг і студент-медик Чарльз Бест після тримісячних експериментів отримали інсулін з острівкової тканини підшлункової залози собак. До кінця 1921 Бантінг удосконалив технологію і почав готувати інсулін з витяжки підшлункових залоз ненароджених телят. У січні 1922 року в дитячій лікарні Торонто вперше в клінічній практиці було проведено успішне лікування інсуліном 14-річного хлопчика, який страждав на важку форму цукрового діабету. Життя хворому вдалося врятувати.

Далі були клінічні випробування, у ході яких вдалося розробити основні рекомендації щодо застосування та дозування інсуліну. В кінці 1922 року новий препарат вже з'явився на лікарському ринку. Патент на інсулін був проданий Торонтському університеті за один долар, і незабаром ліки почали використовувати в промислових масштабах.

У 1923 році Фредерік Бантінг і Джон Маклеод, у лабораторії якого велися дослідження, отримали за це відкриття Нобелівську премію. Це не єдина Нобелівська премія, присуджена за інсулін. У 1958 році вища наукова нагорода була присуджена британському молекулярному біологу Фредеріку Сенгеру за визначення послідовності амінокислот, з яких складається інсулін.

Гормон інсулін, відкритий Бантінгом, виявився дієвою зброєю проти цукрового діабету, одним з небагатьох ліків, що швидко приніс полегшення безлічі людей. І досі для більшості діабетиків він рівносильний життю.

9. Пеніцилін: Зелена цвіль здавна зарекомендувала себе лютим ворогом мікробів. Ще в XV столітті лікарі використовували її для лікування гнійних ран. Наприкінці XIX століття виділенням антибіотиків займався італійський лікар Б. Гозіо, але результати його дослідів не збереглися.

У 1929 році професор мікробіології Лондонського університету Олександр Флемінг одного разу забув помити горнятко Петрі з непотрібною бактеріальної культурою. Через кілька днів Флемінг виявив в ньому зелену цвіль і уважно її вивчив. З'ясувалося, що цвіль виділяє особливу антибіотичну речовину, яка переходить у живильне середовище і пригнічує ріст багатьох бактерій. Флемінг назвав чудодійний засіб "пеніцилін", тому що цвіль, яка виробляє його, належить до грибів роду Penicillium. Учений з'ясував, що виявлена ним речовина діє тільки на патогенні мікроби, не надаючи негативного впливу на лейкоцити та інші клітини людського організму.

Флемінг опублікував повідомлення про відкриття в науковому журналі і незабаром отримав пеніцилін в чистому вигляді. Однак радість вченого була затьмарена тим, що йому ніяк не вдавалося виділити його стійку форму, готову для практичного застосування.

Лише в 1940 році це нелегке завдання було вирішено групою молодих оксфордських вчених під керівництвом Ернста Чейна і Говарда Флорі. У 1944 році англійська королева присвоїла звання лицаря та баронський титул трьом творцям пеніциліну. У 1945 році Олександр Флемінг, Говард Флорі і Ернст Чейн були удостоєні Нобелівської премії.

Безумовно, антибіотики зробили справжню революцію в медичній практиці. І відкриття пеніциліну, першого з антибіотиків, стало початком нової ери в історії медицини. В даний час фармакологами синтезовані десятки різновидів антибіотиків, здатних перемогти будь-яку інфекцію. Поки в медицині антибіотикам альтернативи немає.

Джерело: Коломия ВЕБ Портал