Квазігендерне барвисте пір'я
Одна з чільних тем Громадського радіо та инших ЗМІ є т. зв. гендерна рівність чоловіків і жінок. Жується вона довго, тривало й занудно і, звичайно ж, з посиланням на т. зв. европейський, а передовсім на скандинавський досвід.
Наскільки коректні подібні перенесення журналістам і запрошеним експертам - по барабану. Подібні перенесення нагадують мені прегидкий (але буцім укрАїнський фільм "Брати", де шведський сюжет з життя тамтешніх горян перенесено на гуцульське село, наслідком чого стала очевидна гидка потворність).
АЛЕ: гендерні проблеми це не тільки пара чоловік - жінка, а значно ширше і глибше. Таке трактування дає підстави нарваним феміністкам зберігати й множити в суспільстві комплекс вини у чоловіків. Це саме собою в суспільстві, яке й так є переважно фемінним, дуже небезпечно. Особливо ж у суспільстві, яке воює.
Колись одна знайома феміністка хвалилася перед тим, що коли чоловік повертається з роботи (чи з гаража), вона принципово не подає йому страви на стіл, мовляв, а що він сам інвалід, чи що, не має рук і т. д. Вона тим самим нехтує те, що сама має бути господинею, і що гарно накритий стіл із ласкавим словом створює зовсім инший психологічний ефект, передовсім поваги до різної праці, як жіночої так і чоловічої, аніж відносини типу "а що він сам інвалід, чи що, не має рук". При цьому ця пані трактує себе (а слідом за нею і її феміністське оточення) як дуже модернову й просунуту особу.
Але не думаю, що вона піде поратися в гаражі, бодай доливати омивач до скла, не кажучи вже про перемонтування коліс чи куди складніші речі, чи, скажімо, полагодити резетку тощо і тощо.
Квазігендерна балаканина - це насправді лише барвисте пір’я для реклами важливости свого сюжету. На моє переконання, це десята за значенням проблема. Бо головна проблема українського суспільства - це інформаційна, економічна, культурна деколонізація. А воно далеко ще не вирішене! Рівень загрози від збереження колоніяльного стану незмірно вищий від гендерних перекосів, а тим більше від плоских журналістських склейок.
Арсен ЗІНЧЕНКО
Наскільки коректні подібні перенесення журналістам і запрошеним експертам - по барабану. Подібні перенесення нагадують мені прегидкий (але буцім укрАїнський фільм "Брати", де шведський сюжет з життя тамтешніх горян перенесено на гуцульське село, наслідком чого стала очевидна гидка потворність).
АЛЕ: гендерні проблеми це не тільки пара чоловік - жінка, а значно ширше і глибше. Таке трактування дає підстави нарваним феміністкам зберігати й множити в суспільстві комплекс вини у чоловіків. Це саме собою в суспільстві, яке й так є переважно фемінним, дуже небезпечно. Особливо ж у суспільстві, яке воює.
Колись одна знайома феміністка хвалилася перед тим, що коли чоловік повертається з роботи (чи з гаража), вона принципово не подає йому страви на стіл, мовляв, а що він сам інвалід, чи що, не має рук і т. д. Вона тим самим нехтує те, що сама має бути господинею, і що гарно накритий стіл із ласкавим словом створює зовсім инший психологічний ефект, передовсім поваги до різної праці, як жіночої так і чоловічої, аніж відносини типу "а що він сам інвалід, чи що, не має рук". При цьому ця пані трактує себе (а слідом за нею і її феміністське оточення) як дуже модернову й просунуту особу.
Але не думаю, що вона піде поратися в гаражі, бодай доливати омивач до скла, не кажучи вже про перемонтування коліс чи куди складніші речі, чи, скажімо, полагодити резетку тощо і тощо.
Квазігендерна балаканина - це насправді лише барвисте пір’я для реклами важливости свого сюжету. На моє переконання, це десята за значенням проблема. Бо головна проблема українського суспільства - це інформаційна, економічна, культурна деколонізація. А воно далеко ще не вирішене! Рівень загрози від збереження колоніяльного стану незмірно вищий від гендерних перекосів, а тим більше від плоских журналістських склейок.
Арсен ЗІНЧЕНКО
| Читайте також |
| Коментарі (0) |