Курортне село" зі списком проблем

Журналісти – природжені шпигуни: годинку походив по селу, поговорив з тими- сими і вже на сході села , бачачи, як чорнява радикальна депутатка з райради криє сільрадівців, а з нею лається білява працівниця, розумієш чому селяни пересмішкуються – бо ж вони рідні сестри. Або чого неприязно зиркають на місцевого підприємця – він живе з жінкою, яка фіктивно оформлена матір’ю – одиначкою і, коли приходить комісія, вертається від чоловіка в свою хату і розвішує дитячі речі…

Голова Чернігівської районної ради Олександр Ларченко, виступаючи на сході села Дніпровського, назвав його курортним – поруч Дніпро. Проте самі місцеві, схоже, радості з тої курортності не мають – скажімо, у Загатці уже так ті курортники вгризлися у Дніпро, що вже скоро й до берега дійти буде ніяк. Недарма прямо й на сході утворилася вирва суперечки з молодим чоловіком на прізвище Кузьменко, до родини якого селяни мають претензії, що, мовляв, хоче приватизувати підхід до річки.

До речі, присутні начальники з району так і не могли пояснити – як же дотримується норма екологічного закону, що передбачає до 100 метрів санітарної зони берега великої річки.

Історична довідка.
Дніпровське (історична назва Навози) – давнє село, що має походження з 12 століття назви не від московського «навоза» (таких слів українці не знали), а від звозу - перевозу, що тут завжди був і сюди навозили різні добра-данину для київських чи чернігівських князів. Тут була дача чернігівського князя Миколи Святоші, який є канонізованим святим і в центрі села якому уже в незалежній Україні поставлено пам’ятник.

Проте селяни, що так нападали на Кузьменка за його намагання впорядувати територію біля річки навпроти своєї садиби, ні словечка не сказали про тих скоробагатьків, які просто в Дніпро свої лахи поспускали. Там є такі знакові для Чернігова прізвища, як, скажімо, Плахтій або Лазар. Бояться їх згадувать, а напали на більш чесного, що навіть на сход до них прийшов?!

До речі, а елементарний і примітивний податок – «самооблог» якраз багатії і не платять. Він на рік становить аж 39 гривень, а здали лише 168 дворів. Селяни ж у відповідь збирачеві податку кажуть не без підстав: «Іди по берегах збирай!». А там – паркани до неба та пси, злі, як їх хазяї…Тобто громада тут громадою себе не почуває – так, населення при дорозі: хто не їде – той і скубне.

Треба визнати, що першим «курортникам» з Чернігівської лозової фабрики дозволи на поселення на самому березі Дніпра давала таки сільська рада, а вже потім – районне та обласне начальство. Тож децентралізація Дніпровському край необхідна.

Коментар Максима Карманнікова, керівника юридичного департаменту Народного Руху України:
Відповідно до ч. 7 ст. 88 Водного кодексу України, прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою.

Навколо саме цієї норми ламались списи не в одному судовому процесі. Захисники прибережної забудови доводили те, що оскільки немає проектів землеустрою щодо встановлення прибережних захисних смуг, то немає і самих смуг. Натомість протилежна сторона вказувала, що розмір такої смуги є чітко визначеним і відсутність проекту землеустрою не означає відсутності прибережної захисної смуги.

Нарешті своє слово сказав Верховний Суд України, зазначивши що прибережні захисні смуги і обмеження щодо приватизації і забудови землі в межах таких смуг, існують незалежно від того, чи є проекти землеустрою щодо встановлення таких смуг. Отже чи є проекти землеустрою щодо прибережних захисних смуг, чи їх немає, самі смуги є і приватизація землі, навіть не кажучи вже про її забудову, в межах цих смуг заборонена Законом.

Відтак варто застерегти всіх бажаючих приватизувати та забудувати мальовничі береги від таких кроків, оскільки в підсумку, порушивши Закон, можна втратити все.

Я зустрівся з Валентиною Деркач, яка тривалий час була секретарем сільської ради і лишалася єдиною «на хазяйстві», бо голови в Дніпровському якось не було тривалий час. Їх з чоловіком подвір’я акуратне, з виноградом і абрикосом, який тут, щоправда, родить вряди-годи (побиває холодний вітер з річки), на веранді, де ми бесідували – затишно. Поруч ліс і це перша тривога

Адже тут пожежі, на жаль, бувають занадто часто – і найчастіше від чужих, які палять траву. Так вони розуміють відпочинок на природі. Пожежної своєї, звісно, нема. Тож і на сході довго вирішували – чи Славутичу гроші віддавати чи Пакулю. Схоже, рішення так і не ухвалили. Ох, край треба селу голова!

Навколо села є ще й торфовища і коли вони загоряються – крий, Боже! Як не дивно, біля великої річки, а така посуш. Тож питання пожежної безпеки новий голова має вирішити першочергово.

Разом з тим, хоч і рідко, але бувають і повені – найчастіше у Прохоровому хуторі. «Було, сидимо і танку рятувальників, бо заглухли серед води», - згадує Валентина Григорівна.

Налаштування ґрунтових доріг також ставить собі за мету Валентина Деркач, як і вирішення проблеми водяної башти, яка забезпечує водою школу та амбулаторію. У школі, до речі, навчаються більше 70 учнів, а сільська амбулаторія відома далеко за межами села, бо лікар Устеленцев добився тут сучасного обладнання і, як він розповів на сході села, аналіз мокротиння замінить рентген, а запчастини в Дніпровське надходять з Тайваню.

…Від рішення селян про вступ до об’єднаної територіальної громади залежатиме – чи дійсно Дніпровське стане курортним чи й буде далі як горох при дорозі. До речі, вже після моєї поїздки в селі пройшли позачергові вибори сільського голови і з трьох кандидатів головою обрано Валентину Деркач.

Василь ЧЕПУРНИЙ,
Чернігівська область."Голос України"

На фото: пам’ятник святому князю Миколі Святоші – першому «дачнику» села Навози (Дніпровське), ікона святого князя Миколи Святоші – покровителя села Дінпровське, першого князя- дипломата Русі.