Кривавий першотравень 1934-го в Чернігові
Хроніки Чернігівщини часів сталінізму
Перше травня – особливе свято для комуністичного режиму, який всіляко виставляв себе головним і єдиним оборонцем прав всіх трудящих країни – як у місті, так і в селі.
1 травня 1934-го чернігівська обласна газета «Більшовик» надрукувала матеріал, розділений на дві частини, із красномовними заголовками: «У нас» та «У них». З «ними», тобто «загниваючим капіталізмом», все зрозуміло: у них найглибша економічна криза («велика депресія 1929-1933 років»), тож взагалі нема про що говорити. Натомість «у нас» суцільне щастя:
- утворено понад 224 тисячі колгоспів і 5 тисяч радгоспів,
- 65% усіх сільських господарств СРСР у колгоспах,
- зникає протилежність між містом і селом,
- зникла куркульська кабала, зникло зубожіння на селі.
Щоправда, примусова колективізація призвела до справжньої війни з власним селянством, яке своє щастя уявляло в дещо інших формах обробітку землі. Все це завершилося страшним Голодомором-геноцидом 1932-1933 років із мільйонними жертвами. А на початку 1934-го десятки мільйонів селян, що пройшли через страшне голодування і змогли вижити в тих нелюдських умовах, з острахом вдивлялися в майбутнє: чи не повториться жахлива катастрофа і в новому році? Бо ніяких гарантій не було і близько. Але ж хай хтось спробує публічно заперечити, що «зникло зубожіння на селі».
Однак у цей святковий день, коли тисячі людей в Чернігові та інших районних центрах радісно крокували в лавах демонстрантів, палко вітаючи «вождя народів» Сталіна, радянський уряд та комуністичну партію, в обласному центрі сталися дві жахливі автомобільні аварії.
У першому випадку бортова машина об’єднаних цегелень (водій – комсомолець Шакуненко) на заводі № 3 набрала жінок та дітей для участі в першотравневій демонстрації і поверталася на завод № 2. Жінки і діти стояли пліч-о-пліч, деякі взагалі безпечно сиділи на бортах. Водій розігнався, на крутому повороті біля радянської лікарні (перетин тодішніх вулиць Вокзальної і Шевченка) не зменшив швидкості, тож людей кинуло на правий борт. Гачок відщебнувся, борт від ваги зламався і 24 чоловіки (у тому числі 12 дітей) випали на бруківку. Багато хто дістав важких травм.
Інша аварія була ще більш кричущою. Колишній водій заводу «Жовтневий Молот», а нині начальник дослідної станції заводу Аркадій Леонтьєв підібрав ключ до гаража, викрав вантажний автомобіль «Форд» та «запросив на прогулянку» приятелів і дружину. Далі заїхали на квартиру робітника Велігоренка, пообідали і добряче випили на честь свята. Після чого вп’ятьох поїхали «кататися» на київське шосе. Як легко здогадатися, Леонтьєв забажав проїхатись «з вітерцем», набрав чималу швидкість і наїхав на людей, що йшли по краю дороги. Одного збито насмерть, ще кількох (у тому числі і пасажирів машини) травмовано.
Зрозуміло, журналісти «Більшовика» за плакатами та транспарантами «не розгледіли» кривавих драм. Однак події, як можемо судити, мали чималий розголос і резонанс, тож 3 травня чернігівський міськпартком видав постанову із красномовною назвою «Про автомобільні катастрофи, що сталися 1 травня». А оскільки на такі постанови «політичний зір» газетярів відразу «прояснюється», то 5 травня постанову надрукували в газеті, а далі оперативно повідомляли про хід справи. Тим більше, що в прогресивному радянському суспільстві справедливість торжествувала ледь не з космічною швидкістю. Леонтьєва миттєво виключили з партії. Облпрокуратура завершила слідство ще до 9 травня, обох звинувачених відразу арештували, а вже 11 і 13 травня відбулися суди.
З’ясувалося, що в Шакуненка машина справна, однак за півтора місяці до трагедії вже була ситуація, коли відщебнувся бортовий гачок. Водій не визнавав себе винним, вважав, що аварія – нещасний випадок. Суд із цим не погодився і винним в аварії визнав водія, що не забезпечив безпечних умов перевезення жінок і дітей. Вочевидь, покарання було «скромне» або й взагалі символічне, бо в газетному репортажі про суд відсутня будь-яка конкретика з цього приводу.
Леонтьєву присудили 2 роки позбавлення волі. Нагадаємо – це за незаконне викрадення машини з гаража заводу, управління машиною у стані сп’яніння і перевищення швидкості, що призвело до вбивства пішохода і каліцтва кількох людей.
Аби краще зрозуміти поблажливість вироку колишньому комуністу, звернемо увагу на замітку в «Більшовику» від 21 вересня 1934 року, де повідомлялося про виїзну сесію обласного суду на чолі з суддею Кримською, яка заслухала ряд справ «про злісних саботажників, відвертих ворогів радянської влади, зривачів державних завдань» у деяких сільрадах Чернігівської приміської смуги.
Із «відвертими ворогами» радвлади суд не церемонився.
«За зрив м’ясопоставки, категоричну відмову сплатити сільськогосподарський податок, одноосібника Плясуна Івана (с. Роїще) засуджено на 5 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна.
На 6 років засуджено Сковородька Івана (с. Петрушин) за приховування врожаю і злісне невиконання зобов’язань перед державою. Сковородько не сплачував також грошових зобов’язань».
Як бачимо, за «економічні» статті давали куди більші терміни (та ще й з конфіскацією майна), аніж за вбивство людини з обтяжуючими обставинами. Здається, і Плясун, і Сковородько геть не розділяли газетні фанфари про те, що «у нас» «зникло зубожіння на селі» і відмовлялися сплачувати податки та «зобов’язання», намагаючись хоч якось підстрахуватися на випадок чергового Голодомору.
Сергій ГОРОБЕЦЬ,
Український інститут національної пам’яті
Перше травня – особливе свято для комуністичного режиму, який всіляко виставляв себе головним і єдиним оборонцем прав всіх трудящих країни – як у місті, так і в селі.
1 травня 1934-го чернігівська обласна газета «Більшовик» надрукувала матеріал, розділений на дві частини, із красномовними заголовками: «У нас» та «У них». З «ними», тобто «загниваючим капіталізмом», все зрозуміло: у них найглибша економічна криза («велика депресія 1929-1933 років»), тож взагалі нема про що говорити. Натомість «у нас» суцільне щастя:
- утворено понад 224 тисячі колгоспів і 5 тисяч радгоспів,
- 65% усіх сільських господарств СРСР у колгоспах,
- зникає протилежність між містом і селом,
- зникла куркульська кабала, зникло зубожіння на селі.
Щоправда, примусова колективізація призвела до справжньої війни з власним селянством, яке своє щастя уявляло в дещо інших формах обробітку землі. Все це завершилося страшним Голодомором-геноцидом 1932-1933 років із мільйонними жертвами. А на початку 1934-го десятки мільйонів селян, що пройшли через страшне голодування і змогли вижити в тих нелюдських умовах, з острахом вдивлялися в майбутнє: чи не повториться жахлива катастрофа і в новому році? Бо ніяких гарантій не було і близько. Але ж хай хтось спробує публічно заперечити, що «зникло зубожіння на селі».
Однак у цей святковий день, коли тисячі людей в Чернігові та інших районних центрах радісно крокували в лавах демонстрантів, палко вітаючи «вождя народів» Сталіна, радянський уряд та комуністичну партію, в обласному центрі сталися дві жахливі автомобільні аварії.
У першому випадку бортова машина об’єднаних цегелень (водій – комсомолець Шакуненко) на заводі № 3 набрала жінок та дітей для участі в першотравневій демонстрації і поверталася на завод № 2. Жінки і діти стояли пліч-о-пліч, деякі взагалі безпечно сиділи на бортах. Водій розігнався, на крутому повороті біля радянської лікарні (перетин тодішніх вулиць Вокзальної і Шевченка) не зменшив швидкості, тож людей кинуло на правий борт. Гачок відщебнувся, борт від ваги зламався і 24 чоловіки (у тому числі 12 дітей) випали на бруківку. Багато хто дістав важких травм.
Інша аварія була ще більш кричущою. Колишній водій заводу «Жовтневий Молот», а нині начальник дослідної станції заводу Аркадій Леонтьєв підібрав ключ до гаража, викрав вантажний автомобіль «Форд» та «запросив на прогулянку» приятелів і дружину. Далі заїхали на квартиру робітника Велігоренка, пообідали і добряче випили на честь свята. Після чого вп’ятьох поїхали «кататися» на київське шосе. Як легко здогадатися, Леонтьєв забажав проїхатись «з вітерцем», набрав чималу швидкість і наїхав на людей, що йшли по краю дороги. Одного збито насмерть, ще кількох (у тому числі і пасажирів машини) травмовано.
Зрозуміло, журналісти «Більшовика» за плакатами та транспарантами «не розгледіли» кривавих драм. Однак події, як можемо судити, мали чималий розголос і резонанс, тож 3 травня чернігівський міськпартком видав постанову із красномовною назвою «Про автомобільні катастрофи, що сталися 1 травня». А оскільки на такі постанови «політичний зір» газетярів відразу «прояснюється», то 5 травня постанову надрукували в газеті, а далі оперативно повідомляли про хід справи. Тим більше, що в прогресивному радянському суспільстві справедливість торжествувала ледь не з космічною швидкістю. Леонтьєва миттєво виключили з партії. Облпрокуратура завершила слідство ще до 9 травня, обох звинувачених відразу арештували, а вже 11 і 13 травня відбулися суди.
З’ясувалося, що в Шакуненка машина справна, однак за півтора місяці до трагедії вже була ситуація, коли відщебнувся бортовий гачок. Водій не визнавав себе винним, вважав, що аварія – нещасний випадок. Суд із цим не погодився і винним в аварії визнав водія, що не забезпечив безпечних умов перевезення жінок і дітей. Вочевидь, покарання було «скромне» або й взагалі символічне, бо в газетному репортажі про суд відсутня будь-яка конкретика з цього приводу.
Леонтьєву присудили 2 роки позбавлення волі. Нагадаємо – це за незаконне викрадення машини з гаража заводу, управління машиною у стані сп’яніння і перевищення швидкості, що призвело до вбивства пішохода і каліцтва кількох людей.
Аби краще зрозуміти поблажливість вироку колишньому комуністу, звернемо увагу на замітку в «Більшовику» від 21 вересня 1934 року, де повідомлялося про виїзну сесію обласного суду на чолі з суддею Кримською, яка заслухала ряд справ «про злісних саботажників, відвертих ворогів радянської влади, зривачів державних завдань» у деяких сільрадах Чернігівської приміської смуги.
Із «відвертими ворогами» радвлади суд не церемонився.
«За зрив м’ясопоставки, категоричну відмову сплатити сільськогосподарський податок, одноосібника Плясуна Івана (с. Роїще) засуджено на 5 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна.
На 6 років засуджено Сковородька Івана (с. Петрушин) за приховування врожаю і злісне невиконання зобов’язань перед державою. Сковородько не сплачував також грошових зобов’язань».
Як бачимо, за «економічні» статті давали куди більші терміни (та ще й з конфіскацією майна), аніж за вбивство людини з обтяжуючими обставинами. Здається, і Плясун, і Сковородько геть не розділяли газетні фанфари про те, що «у нас» «зникло зубожіння на селі» і відмовлялися сплачувати податки та «зобов’язання», намагаючись хоч якось підстрахуватися на випадок чергового Голодомору.
Сергій ГОРОБЕЦЬ,
Український інститут національної пам’яті
| Читайте також |
| Коментарі (0) |