Епізод 2-й: недоведене зґвалтування

Хроніки війни більшовиків з українським народом на Чернігівщині: рік 1932-й

Оповідь про компартійний шабаш в Петрушині 2 травня 1932 року

(Продовження)

Одна з найбільш красномовних сторінок петрушинської історії – розгляд заяви про спробу зґвалтування, поданою кандидатом у члени компартії Парасковією Шихуцькою.

Слідство проходило в два етапи. На першому, наприкінці травня 1932-го, коли вже минуло добрих три тижні, партслідчий провів допит усіх фігурантів справи.

24-річна Парасковія Шихуцька більш широко висвітлила перебіг подій. Того багатостраждального вечора вона перебувала в сільбуді (сільський будинок – так раніше називавали клуби), де відбулося дитяче свято на честь першотравня. «Після закінчення свята секретар партосередку т. Косовець запропонував мені залишитись, щоб «щось сказати». Я залишилася, послухала його як секретаря партосередку. Він закрив двері, а сторож, як завжди після кінця зборів, закрив ставні. В кімнаті було напівтемно. Косовець схопив мене за руки і вимагав, щоб я погодилася з ним жити, тобто, щоб я тут же на місці віддалася йому. Я стала вириватися від нього і плакати, а Косовець не пускав і намагався зґвалтувати мене, обхопивши і не даючи мені вирватись. На цей час нахопився мій чоловік, Шихуцький Василь Данилович, що теж був на святі і чекав на мене на вулиці.

Чоловік застав, як Косовець держав мене в обіймах, … почав його страмити. Косовець пустив мене і загрожував чоловіку, що віддасть його в прокуратуру. Косовець раніш намагався залицятись (ухажувати) до мене. Увечері того ж дня я в канцелярії осередку просила Косовець, щоб дав мені посвідку, щоб могла виїхати з села, бо я не хотіла після цього залишатись у Петрушині.

Косовець відмовив. З того часу Косовець перестав кликати мене на партзбори, навіть відкриті. З березня місяця й досі не передав моєї справи [щодо прийому у члени ВКП(б)] на затвердження райпарткому. Разом зі мною подали заяви про вступ до партії 5 селянок (біднячки і одна середнячка), але їх ніколи не кличуть на збори і не дають ходу справам. Проміж себе ці кандидатки говорять, що не слід вступати до осередку, бо Косовець буде знущатися, буде намагатися зґвалтувати».

Василь Шихуцький (33 роки, коваль-тракторист, член профспілки і член Комітету незаможних селян) повністю підтвердив свідчення дружини: «днів за 6-7 до 1 травня я одержав від своєї дружини Шихуцької Параски листа, в якому вона написала мені, щоб я забрав її з Петрушина до себе в радгосп «Промінь». Причини не зазначала. Я помітив, що щось негаразд і взяв відпустку, щоб приїхати в Петрушин. …Я ввійшов у сельбуд, де я в напівпітьмі помітив свою дружину, яку держав за руки Косовець. Помітивши мене, Косовець випустив мою дружину, яка прожогом кинулася до мене. Косовець хутко перейшов до другої кімнати. Я зайшов туди з дружиною і почав страмити Косовця. Потім ми вийшли всі троє на вулицю до канцелярії осередку. Ще до того, коли він був із моєю дружиною в сельбуді і намагався її зґвалтувати, він умовляв її жити з ним і не боятись свого чоловіка …, бо, мовляв, я зберу на його матеріал і вишлю з району».

Самого Данила Косовця допитали наступного дня, тож він вже знав основні пункти звинувачень. Його свідчення геть не співпадають, це взагалі абсолютно інша версія подій. «Шихуцьку Параску я знаю з того часу, як приїхав до Петрушина, цебто місяців два. Шихуцька людина активна і гарна була до приїзду свого чоловіка. Тепер не з’являється на збори, хоч її викликаємо. 2 травня вдень я був у сельбуді, де відбувався дитячий ранок. Там була і Шихуцька. Я ще зранку почув, що вона з чоловіком своїм мала скандал напередодні.

Коли закінчилось свято, Шихуцька стояла з жінками в кімнаті (залі). Я відкликав її на кілька кроків, тут же в залі, і запитав, що в них трапилось із чоловіком і як їм не сором. Шихуцька сказала мені, що якась Маша наговорила її чоловікові, ніби вона, Шихуцька, гуляє зі мною. Кажучи це, Шихуцька була весела, сміялась, казала: брехня Машина відкрилася і з чоловіком своїм вона поладила справу. Я на це відповів, що викличу її з чоловіком до сільради, щоб остаточно ліквідувати цю справу. Наодинці я з нею в цей день не був… Коли вже Шихуцька виходила з сільбуду, назустріч убіг її чоловік Шихуцький Василь, п’яний, і ударив її разів зо два кулаком, кажучи: «Ти, бл[…]ще, і вдень з ним не наговорилася!». Я стояв із зав. сільбудом т. Бичиком і сказав Бичику: «Ото дурень, що б’є свою дружину». Потім я пішов другими дверима із сільбуду. Шихуцький наздогнав мене і каже: «Нащо ти від мене одбиваєш дружину?». Я запропонував йому піти до сільради і поговорити з ним. Він погодився.

До сільради прийшла і Шихуцька Параска, і багато членів осередку: Почепня (голова Ради), Батухно та інші – чоловік 8. Тут ми договорилися з Шихуцьким. Він визнав, що він був винний, що був п’яний. Шихуцька Параска тут же почала уговарювати свого чоловіка, кажучи, що зі мною у неї нічого поганого не було, не було ніякого ухажування, соромила його за скандал і образу. Я почав складати на Шихуцького акта за биття дружини, тоді Шихуцький почав просити, а Параска Шихуцька теж – просити, щоб справи не заводити. Тов. Почепня пропонував, щоб Шихуцький перед [всім]складом вибачився. На це Шихуцький не погодився. Але я вирішив справу припинити і закінчити мирно».

За компартійними канонами, партійці зображувалися виключно мужніми, сміливими, принциповими, безстрашними (пригадайте хоча б кінофільм «Комуніст» та йому подібні ідеологічні витвори). А оскільки боролися вони за справедливість і світле майбутнє, то правда для них – понад усе. Всі спроби відійти від «канонічного» шаблону загрожували їх авторам звинуваченням в антирадянській пропаганді. В реальності ж, як правило, все було з точністю до навпаки.

Косовець відверто і цинічно бреше. Бреше не в деталях, а глобально, все перекручуючи і ставлячи з ніг на голову. Косовець і не думає захищатися, він рішуче викриває підступний наклеп. Шихуцький нібито п’яний і б’є дружину, називає «бл[…]щем», а потім ледь не вибачається перед всіма. Здається, сам слідчий підказав партсекретарю лінію захисту, бо він поводить себе занадто зухвало і не боїться, що його виведуть на чисту воду. Із розповіді Косовця взагалі виходить, що Шихуцька обмовила таку гарну і прекрасну людину. Тут уже б її слід притягати до відповідальності за наклеп, але зрозуміло, що слідчий «тактично» не звертає на це жодної уваги і не доводить справу до абсурду (інакше взагалі не зрозуміти, для чого Шихуцька писала заяву в Контрольний комітет). Не цікавить його і повне розходження у показах головних свідків: він і пальцем не поворухнув, аби розібратися з такими разючими розбіжностями.

І апогей вистави про тріумф закону – висновок партслідчого по даному епізоду, винесений 9 липня 1932 року: «Звинувачення т. Косовця в намаганні зґвалтувати т. Шихуцьку нічим не доведено, і його треба відкинути».

Завіса.

Ця історія красномовно розкриває механізми компартійного правосуддя. Вочевидь, спершу «на горі», придивившись до персонажів справи та їх досьє, вирішили, що Косовець, Дашко і Батухно – «свої люди» (сумлінно і вірнопіддано, без будь-яких зайвих питань, виконують всі партійні директиви та кампанії), тож поводяться з бешкетниками вкрай делікатно. Різні там «перегини», порушення соціалістичної законності – то таке, нестача досвіду, адже ще молоді. Посваримо і будуть вести себе більш пристойно.

А якщо нема команди «фас», слідчий не виказує жодної уваги до епізоду про зґвалтування. Він би взагалі викинув заяву Шихуцької, однак у суспільстві «Павликів Морозових» така свавільність могла дорого коштувати вже самому слідчому. Сталін за подібне суворо карав. Тож зліпили щось, аби було, і видали «на гора» результат «напруженої дедуктивної праці» («не доведено»), не особливо переймаючись, що у всі боки нагло стирчать «білі нитки».

І це при тому, що постраждалі – не якісь там куркулі чи сумнівні типи, а партійці і радянські активісти. Що вже казати про простих селян, які взагалі залишалися беззахисними як перед місцевими «царьками», так і перед державною репресивною системою.

Підготовлено за матеріалами Державного архіву Чернігівської області.

Сергій ГОРОБЕЦЬ,
Український інститут національної пам’яті