Критичний настрій

П’ємо з мамою чай при телевізорі. Показують якусь високу делегацію.

«Ніби світом правлять розумні люди, а таке чиниться…» – зітхає мама.
«Розумні ще не означає, що мирні», – відсьорбую чаю.
«І не означає, що мудрі», – строго додає мама.

Сьогодні в неї критичний настрій. Кидає і на мене вимогливий погляд: «До речі, а ти чому не носиш костюми?»
«Я не депутат, мамо».
«І краватки не одягаєш».
«Навіщо їх одягати?»
«Твій батько одягав краватку навіть, коли йшов за сіллю в крамницю через дорогу».
«Він був народним учителем. А я вічний учень».
«Ти народний письменник. Ходиш і їздиш до людей… Міг би й машину мати більш престижну, як твій брат».
«Я не бізнесмен, мамо. І моя машина так само має чотири колеса, дві фари і п’ять сидінь».
«Сидіння…І сидиш ти над своїми книгами в тісному кабінетику».
«Зате там привільно думкам і не тісно книгам», – мляво виправдовуюся я.
«І книги твої теж варто би видавати більш ошатними».
«Варто би, але це теж вартує».
«Розумію, – згоджується мама. – Тоді вони будуть коштувати дорожче».
«Вони й так для декого задорогі, мамо. А декому – просто дорогі».

Мамине обличчя м’якне, лагіднішає. Може, від чаю з калиною на меду…

Мирослав ДОЧИНЕЦЬ
Щоденник "Епіграфи ранків. Епілоги вечорів".