Мати письменника

Сидимо в мами на кухонці. Пригощає мене чаєм із сирником.

«Знаєш, – каже, – колись я мала різні пільги. Як «ветеран праці», як «дружина репресованого», як «діти війни»… Тепер це вже не працює. Бо яка праця у дев’яносторічної баби? І про репресованих уже забули. А діти війни тепер усі…»
«Що правда, то правда», – згоджуюся я.

«Але в мене зараз інша пільга», – загадково всміхається мама.
«Яка?»

«Я мати письменника».
«Хто?»

«Ти забув, що ти письменник?»
«Та ні… Хоча інколи волів би забути, аби весь час не сідати за стіл і мордувати папір».

«Пиши, пиши, це корисно… Минуло тижня була в стоматолога, пломбувала зуб. І він не взяв плату, каже: ліпше принесіть мені нову книгу сина… Молоко нам привозять у двір із села по четвергам. І от чоловік дає мені бутель і добрезну грудку сиру. Се, каже, від моєї жони, вона дуже любить читати вашого сина… Ти видиш, як добре став показувати телевізор? А знаєш чому? Сусід міняв на балконі свою антену і каже: я і вам дещо обновлю, і тюнер перепрошию. І перепрошив. А гроші не взяв, каже: ваш син колись написав про мого батька в газеті… А в неділю взагалі сміх був. Стала я в церкві в чергу на сповідь. Священик наш вийшов із захристії і йде до сповідальниці. Зупинився біля мене, останньої: ходіть, бабко. Овва, чи я найбільша грішниця, що маю йти першою?! Вислухав мене і каже: від імені Бога відпускаю вам гріхи, а від себе передаю вітання вашому синові. Скажіть, най щось файне напише… Так що ти пиши, пиши. Мені се вигідно…»

Я нічого не кажу, бо смакую пирогом із сиру від невідомої читачки. Добре бути сином матері письменника.

Мирослав ДОЧИНЕЦЬ

Із рукопису "Мамине вікно".
Світлина з 1980-ого.