Комунізнина
Дідо Щур сидить під хатою, гріє кістки під першим весняним сонечком.
Хотів би щось уже й робити, але ще подекуди лежить сніг та й до Благовіщення далеко, а до Благовіщення рухати земличку не можна.
Гної на ниву давно повивозив, то має трохи люзного часу, аби поніжитися під сонячним теплом. Таке воно ще скупе, таке ще веснянкувато-ніжне, що дідо навіть очей перед ним не заплющує.
Баба порається біля печі в хаті, нема кому на діда побуркувати, то сидить він у весняній тиші, як ангел серед хмарок.
Дідову нірвану порушує внук, що забіг по дорозі зі школи, щоб провідати татових батьків.
- То ти, Мироську, - радіє дідо.
- Та я, - усміхається внук.
- Біжи до хати. Там баба пироги варить.
- О! - радіє Миросько, бо вареники - то його улюблена страва.
Дідо знову поринає у свою нірвану, а поневчасі Миросько задоволений вибігає з хати. Хлопчик хоче про щось говорити з дідом, але не знає, про що.
Дідо бачить, що дитина прагне спілкування, і починає розмову.
- А про що нині, внучку, у школах розказували?
- Про комунізм, діду.
- Про що? Про яку комунізнину?
- Про комунізм.
- Та й що то таке, Мироську, та комунізнина?
Хлопчик примружує око й починає свою оповідь:
- То, діду, такий лад, до якого прагне наша країна. Будуємо комунізм. От незабаром настане такий час, що баба не буде варити їсти. Ви рано встанете, підете в Яблунів...
- Як піду? - перебиває дідо. - До Яблунова - 15 кілометрів.
- То що? Підете в Яблунів. Там попоїсте. Потім бігом вернетеся додому, до полудня будете робити в колгоспі, а на обід - знов у Яблунів. Пополуднувавши, біжите знов до колгоспної роботи в село. А на вечерю - у Яблунів їсти. На їжу тратитися не будете. Куфайки вам з бабою дадуть. Тоді настане комунізм! - онук гордо випинає груди. - До цього й іде наша країна.
Дідова нірвана відлетіла давно, на її місці з'явилися злість і лють.
- Тьфу! - спльовує старий Щур. - Ср@в я в таку комунізнину!
Ганна АРСЕНИЧ - БАРАН
Картина Ігоря Роп'яника "Старий гуцул"
Хотів би щось уже й робити, але ще подекуди лежить сніг та й до Благовіщення далеко, а до Благовіщення рухати земличку не можна.
Гної на ниву давно повивозив, то має трохи люзного часу, аби поніжитися під сонячним теплом. Таке воно ще скупе, таке ще веснянкувато-ніжне, що дідо навіть очей перед ним не заплющує.
Баба порається біля печі в хаті, нема кому на діда побуркувати, то сидить він у весняній тиші, як ангел серед хмарок.
Дідову нірвану порушує внук, що забіг по дорозі зі школи, щоб провідати татових батьків.
- То ти, Мироську, - радіє дідо.
- Та я, - усміхається внук.
- Біжи до хати. Там баба пироги варить.
- О! - радіє Миросько, бо вареники - то його улюблена страва.
Дідо знову поринає у свою нірвану, а поневчасі Миросько задоволений вибігає з хати. Хлопчик хоче про щось говорити з дідом, але не знає, про що.
Дідо бачить, що дитина прагне спілкування, і починає розмову.
- А про що нині, внучку, у школах розказували?
- Про комунізм, діду.
- Про що? Про яку комунізнину?
- Про комунізм.
- Та й що то таке, Мироську, та комунізнина?
Хлопчик примружує око й починає свою оповідь:
- То, діду, такий лад, до якого прагне наша країна. Будуємо комунізм. От незабаром настане такий час, що баба не буде варити їсти. Ви рано встанете, підете в Яблунів...
- Як піду? - перебиває дідо. - До Яблунова - 15 кілометрів.
- То що? Підете в Яблунів. Там попоїсте. Потім бігом вернетеся додому, до полудня будете робити в колгоспі, а на обід - знов у Яблунів. Пополуднувавши, біжите знов до колгоспної роботи в село. А на вечерю - у Яблунів їсти. На їжу тратитися не будете. Куфайки вам з бабою дадуть. Тоді настане комунізм! - онук гордо випинає груди. - До цього й іде наша країна.
Дідова нірвана відлетіла давно, на її місці з'явилися злість і лють.
- Тьфу! - спльовує старий Щур. - Ср@в я в таку комунізнину!
Ганна АРСЕНИЧ - БАРАН
Картина Ігоря Роп'яника "Старий гуцул"
Читайте також |
Коментарі (0) |