Головна › Новини › ПОГЛЯД
Коли все з’являється вчасно...
01-Вер-20 237 0.0 0
Після експедицій на Далекому Сході він залишився в Уссурійському краї і роками тут полював із гольдами, орочами, китайцями, удегейцями. Жив у їхніх лісових поселеннях.

«Росіянці називали їх «жовтими людьми», а я б назвав «золотими», бо набрався в них істинно золотих мудрощів.
У тайгових лісах довго один не проживеш, хоч яким не був би затятим самітником. Тут кожен ділиться з іншим крихтою хліба, дрібкою чаю чи соли, жменею пороху, голкою-ниткою, приязним словом чи порадою. Є в них приповідка: якщо хочеш щастя на годину – подрімай; якщо хочеш щастя на день – пригостися з друзями; якщо хочеш щастя на місяць – одружися; якщо хочеш щастя на рік – розбагатій; якщо хочеш щастя на все життя – поможи комусь.

Вони ні з ким і ні з чим не борються. Навіть зі звіром, на якого полюють. Приймають те, що станеться. «Сьогодні поталанило мені, завтра поталанить йому, бо чим звір гірший за мене». Так само з обставинами й подіями мінливого мандрівного життя. Це виховує терплячість, волю, спокій. Майже нікого й ніщо не засуджують. Станеться те, що станеться. Ми не можемо на все вплинути, то навіщо тривожитися й журитися?!

Вони мало думають про себе, про свої знегоди. Більше – про інших живих істот, про живу природу, про своїх богів. Тому в їхньому серці немає жалости до себе, невпевнености, заздрости, жадібности, ревнивости, мало страху – лише в хвилину небезпеки. Ніхто нікому там не скаржиться. Бо навіщо, що це змінить.

Вони мало мають маєтности, майже не знають спокус і розваг. Тому здебільшого задоволені тим, що мають, і не гризуються тим, чого не мають. «Не будь схожим на змію, яка хоче з’їсти бурундука. Ні проковтнути не може, ні виплюнути».

Вони не виснажують душу гонитвою за сумнівними задоволеннями, якими ніколи не наситишся... Вони спокійні як дерево, котре має все – корінь, стовбур, листя, соки, плоди і спокій відпочинку, коли прийде час.
Вони не живуть минулим, бо з нього нічого не повернеш, і не тішать себе примарними мріями, бо ще ніхто не прожив завтрашній день сьогодні.

Вони не дуже привертаються до чогось, в тому числі й до людей. Бо ніхто нікому не належить і є лише тимчасовим попутником у дорозі чи в житті. Тому не знають смутку втрати. Не надто жалкують навіть за найдорожчим, найнеобхіднішим у тайзі – рушницею, собакою, ковдрою, казанком, люлькою. Бо знайдеться заміна. Нічого незамінного нема. Неповторний у цьому світі лише ти.

Вони переважно не мають дому. Точніше – їхній дім скрізь, де вони перебувають. І там їм затишно й прилюбно. Житло ладнається за годину до сну, і в ньому не согірше, ніж у хоромі. Дім вони носять із собою і в собі. Бути завжди «вдома» – це рідкісне вміння.

Вони мало і скромно їдять. Лише для того, щоб мати сили. Важка й надмірна їжа відбирає сили. Тому й не добувають їжі більше, ніж потрібно. Вони вчаться цього у тварин.

Вони не беруться за те, чого не здолають, і впевнено роблять те, що можуть і повинні робити. І ніколи нічого не роблять із останніх сил. Бо сили потрібно розраховувати. Не прагнуть бути кращими за іншим, але й не хочуть бути гіршим. Тому залюбки вчаться одне в одного, не приховують секретів промислу.

Час вони не марнують, але й не обганяють його. Намагаються робити все розмірено й розважливо. Тоді все з’являється вчасно. Либонь, це і є головна їхня філософія.

У лісових кумирнях вони курять запашний дим для своїх богів. Але ніколи не розраховують на них більше, ніж на себе. Богів треба задобрювати, щоб не гнівалися, а не для того, щоб зробили тебе щасливим. До того ж, боги помагають усьому живому, і ти не провинен порушувати закони живої природи.

Вони не бояться смерти. Бо спостерігають її на кожному кроці – смерть звіра, птаха, риби, комахи, гриба, ягоди. Якщо ті для чогось помирають, то й наше тіло повинне рано чи пізно для чогось померти. Але ми цього не зазнаємо. Чужу смерть помічають лише ті, хто продовжує жити, кажуть вони. Коли ми є, смерти немає; коли є смерть, нас немає. Тому, поки живеш, утішайся цьому дарові і стійко продовжуй свою путь до останнього життєвого привалу».

Мирослав ДОЧИНЕЦЬ. "Одкровення карпатського знатника".


Допомога проекту СІВЕРЩИНА - благодійний внесок

Теги:дід Ворон, Далекий Схід, Мирослав Дочинець


Читайте також



Коментарі (0)
avatar