Книжка і страва Гетьманщини

Цю книжку читаю уривками, по 5-7 сторінок. Відкладаю, згадую численні епізоди, збережені у пам'яті з инших історичних творів. Розумію, що "прошити" ці знання можна було саме так, через якусь таку кулінарну мандрівку Гетьманщиною. Бо це про повсякдення, контрабанду і звичаї, надмірности й екзотику, про межі й транзити, цеховиків і клюшників, монополії й партачів.

Зокрема тільки у книзі Олексія Сокирка знайшов розгадку голінського поняття "канун" - така обов'язкова страва до колективного вжитку. В реаліях погромленого козацького містечка 21 століття цей "канун" зберігся тільки у поминальній трапезі. Але ця мисочка із промоченими бубликами, які гидується брати до рота ошелешений приїжджий, відсилає до отих трапез регулярних, обов'язкових, цехових. Бо й Голінка Прилуцького полку була цеховим містечком, де були також і партачі (без імени), і клюшники (Охрименки), і шапарі (Артюхи). А ще Бублеї, Ковалі, Ткаченки й Гончарі.

Ще ваги книзі пана Сокирка надає те, що отримав її як презент у Батурині, від чарівної Наталії Ребрової. Вона взагалі щось знає про старовинні протоколи, коли книжка і страва, зроблена власними руками, вважалася найдоречнішим подарунком до свята. Знаменито!

Власне, повертаючись із Батурина, де святкували ювілейчик, мали з собою мисочку вареників із вишнями, зробленими на пару. Еге ж, мали справжню Кулінарну Мандрівку в Гетьманщину. Чого і вам бажаємо.

Мандруйте, їжте, пийте, гуртом. Так колись було обов'язково у Маґдебурзькій Україні.

Ростислав МАРТИНЮК