Сотні й полки, а не ці ваші райони...
Поки академічні установи мовчать про історію крайового адміністрування Гетьманщини (1648-1782), за діло взялися або фанатики-візіонери (конотопець Євген Сур), або небезпечні концептуалісти (ніженець Олександр Коваленко).
І якщо "група Сура" у своїй Силіконовій Долині вперто робить архівну "атомну бомбу" (фронтальне вивчення джерел з історії міста Конотіп та власне Конотопської сотні Ніженського полку Гетьманщини + видання академічних збірок), то "група Коваленка" вдається до таких собі спонтанних кавалерійських атак на галузь Історії сотень та полків Війська Запорозького Городового.
І ось уже одна за одною саме в Ніжені виходять нариси історії адміністративних сотень найбільшої територіальної одиниці Гетьманщини - Ніженського полку.
На руках маю брошури про Коропську і Борзенську (не БорзНЯнську!) сотню відповідно.
З ентузіязмом узявшись за нарис про Борзенську сотню, зрозумів, що заявлених авторів цікавила не так сама історія сотні - з ґенезою її меж, статусу, населення та "логістичних рецепцій" у теперішній "совєцькій" мапі України.
Ні, по суті через оптику базової адміністративної одиниці ВЗГ - сотню - автори заявили нову концепцію легітимности численних політичних проєктів у межах Гетьманщини. Суть якої - радикальне заперечення цінности досвіду подорошенківського Гетьманату - від Ігнатовича через Мазепу і аж до 1782 року. І навіть оголошення його фіктивним, "рабським", "незапорізьким", таким, що навіть посади генеральної старшини у Гадячі, Батурині, Глухові й знову у Батурині бере у лапки - ніби достеменних самозванців.
І на початках - як читач - навіть прийняв такий "радикалізм". А й справді: ану ж відкиньмо все, що отримувало легітимність у Москві й спираймося лиш на "правобережні" проєкти + незалежне від 1681 року Військо Запорозьке Низове.
І хоч у брошурі про Борзенську сотню всього лиш 30 сторінок, але в цій концепції промайнула і самостійне Військо Запорізьке - до другої каденції Юрія-Гедеона Хмельницького, і Османське цісарство, яке не відступило від України навіть після Дорошенка.
Але що далі? Куди поділися "немосковські" проєкти Правобережжя? Якщо лівий берег упав у тотальне рабство, то як могла вистояти сама адміністративна мапа Гетьманщини із 10 полками та 180 сотнями, одній із яких і присвячено цю книжечку? Ця мапа протрималася до 1782 року, а після акції української аристократії у Петербурзі проти дезінтеграції Гетьманщини в межах Намісництв, то і відтворена 1795 року у формі Малоросійської губернії. І навіть насадження 2 губерній - Полтавської та Чернигівської - лиш відтворювали і фіксували зовнішній контур адміністративних меж Гетьманщини аж до ... проголошення УНР!
А що ж сталося з полково-сотенною мережею на правобережжі? Аж до чину "лівобережця" Івана Мазепи з її відновлення 1705 року - там глухо і тоскно. Полкові міста Правого Берега у більшості випадків перетворені на села за одне покоління, а на Лівому за 135 років жодне з 10 полкових міст не втратило свого статусу. Хіба московити активно протеґували двом базовим "антимістам" - Чернигову та Полтаві, протиставляючи їх передусім Ніженю - найбільшому місту Гетьманщини в усі часи.
Ну і вмістивши саму Борзенську сотню в "нелегітимні проєкти", починаючи від гетьмана Брюховецького, пишучи навіть виборні посади козацьких урядів у "лапках", самі борзенці потрапляють в незручну ситуацію "нащадків заколотників Забіл" - відомого сотенного роду, в колі яких у 19 столітті зокрема постав геній Панька Куліша.
Взагалі, оте "прокляте" українське 19 століття відсутнє в такій концепції ще більше, ніж Мазепинська, а ще більше - Апостолівська та Розумовицька Борзенщина. І - хочемо чи ні - перетворює історію Борзенської сотні в епізод "козацького Мезозоя". Без видимих наслідків як для сучасної територіальної громади, так і чесної мотивації "увіковічнювати" такий досвід у публічному просторі.
А саме таку амбіцію ставлять автори.
Та все це лиш дружні зауваження з мого боку і насправді оця праця заслуговує на всіляке заохочення. Бо не зважаючи на згадані протиріччя, ніхто крім пана Коваленка та пана Шкурка історію Гетьманщини в такому ключі "мікроісторії" вивчати і популяризувати не збирається.
Монументальна праця конотопської "групи Сура" тут до уваги не береться, бо ніхто й ніколи не замінить державних інституцій. А вони поки що не цікаві самі собі.
Тож попереду лиш нові "турбулентности", які збурюватимуть ентузіясти, що не приймають ганебної капітуляції академічної науки у галузі вивчення Національного Адміністрування.
Уперед, борзенці!
Ростислав МАРТИНЮК
І якщо "група Сура" у своїй Силіконовій Долині вперто робить архівну "атомну бомбу" (фронтальне вивчення джерел з історії міста Конотіп та власне Конотопської сотні Ніженського полку Гетьманщини + видання академічних збірок), то "група Коваленка" вдається до таких собі спонтанних кавалерійських атак на галузь Історії сотень та полків Війська Запорозького Городового.
І ось уже одна за одною саме в Ніжені виходять нариси історії адміністративних сотень найбільшої територіальної одиниці Гетьманщини - Ніженського полку.
На руках маю брошури про Коропську і Борзенську (не БорзНЯнську!) сотню відповідно.
З ентузіязмом узявшись за нарис про Борзенську сотню, зрозумів, що заявлених авторів цікавила не так сама історія сотні - з ґенезою її меж, статусу, населення та "логістичних рецепцій" у теперішній "совєцькій" мапі України.
Ні, по суті через оптику базової адміністративної одиниці ВЗГ - сотню - автори заявили нову концепцію легітимности численних політичних проєктів у межах Гетьманщини. Суть якої - радикальне заперечення цінности досвіду подорошенківського Гетьманату - від Ігнатовича через Мазепу і аж до 1782 року. І навіть оголошення його фіктивним, "рабським", "незапорізьким", таким, що навіть посади генеральної старшини у Гадячі, Батурині, Глухові й знову у Батурині бере у лапки - ніби достеменних самозванців.
І на початках - як читач - навіть прийняв такий "радикалізм". А й справді: ану ж відкиньмо все, що отримувало легітимність у Москві й спираймося лиш на "правобережні" проєкти + незалежне від 1681 року Військо Запорозьке Низове.
І хоч у брошурі про Борзенську сотню всього лиш 30 сторінок, але в цій концепції промайнула і самостійне Військо Запорізьке - до другої каденції Юрія-Гедеона Хмельницького, і Османське цісарство, яке не відступило від України навіть після Дорошенка.
Але що далі? Куди поділися "немосковські" проєкти Правобережжя? Якщо лівий берег упав у тотальне рабство, то як могла вистояти сама адміністративна мапа Гетьманщини із 10 полками та 180 сотнями, одній із яких і присвячено цю книжечку? Ця мапа протрималася до 1782 року, а після акції української аристократії у Петербурзі проти дезінтеграції Гетьманщини в межах Намісництв, то і відтворена 1795 року у формі Малоросійської губернії. І навіть насадження 2 губерній - Полтавської та Чернигівської - лиш відтворювали і фіксували зовнішній контур адміністративних меж Гетьманщини аж до ... проголошення УНР!
А що ж сталося з полково-сотенною мережею на правобережжі? Аж до чину "лівобережця" Івана Мазепи з її відновлення 1705 року - там глухо і тоскно. Полкові міста Правого Берега у більшості випадків перетворені на села за одне покоління, а на Лівому за 135 років жодне з 10 полкових міст не втратило свого статусу. Хіба московити активно протеґували двом базовим "антимістам" - Чернигову та Полтаві, протиставляючи їх передусім Ніженю - найбільшому місту Гетьманщини в усі часи.
Ну і вмістивши саму Борзенську сотню в "нелегітимні проєкти", починаючи від гетьмана Брюховецького, пишучи навіть виборні посади козацьких урядів у "лапках", самі борзенці потрапляють в незручну ситуацію "нащадків заколотників Забіл" - відомого сотенного роду, в колі яких у 19 столітті зокрема постав геній Панька Куліша.
Взагалі, оте "прокляте" українське 19 століття відсутнє в такій концепції ще більше, ніж Мазепинська, а ще більше - Апостолівська та Розумовицька Борзенщина. І - хочемо чи ні - перетворює історію Борзенської сотні в епізод "козацького Мезозоя". Без видимих наслідків як для сучасної територіальної громади, так і чесної мотивації "увіковічнювати" такий досвід у публічному просторі.
А саме таку амбіцію ставлять автори.
Та все це лиш дружні зауваження з мого боку і насправді оця праця заслуговує на всіляке заохочення. Бо не зважаючи на згадані протиріччя, ніхто крім пана Коваленка та пана Шкурка історію Гетьманщини в такому ключі "мікроісторії" вивчати і популяризувати не збирається.
Монументальна праця конотопської "групи Сура" тут до уваги не береться, бо ніхто й ніколи не замінить державних інституцій. А вони поки що не цікаві самі собі.
Тож попереду лиш нові "турбулентности", які збурюватимуть ентузіясти, що не приймають ганебної капітуляції академічної науки у галузі вивчення Національного Адміністрування.
Уперед, борзенці!
Ростислав МАРТИНЮК
| Читайте також |
| Коментарі (1) |
|
| |
0
