Книги й емоції в ріднім Ніжині
Кожна поїздка в рідні краї з роками переживається усе болісніше.
Щораз більше свічок-смолоскипів ладую до поминального кошика на Гробки. Так у нас називають дійство з поминанням родичів за тиждень після Паски.
З колись великої працьовитої моєї родини у Данині залишилася лише одна сестра Паша. Я її й досі називаю так, як у дитинстві – Палякою (замість Параскою). 24 квітня їй виповнилося 79 років. Передова телятниця, передова ланкова, передовий агроном-орденоносець і майже артистка… хору Григорія Верьовки (направду брали її туди на початку 60-х за божественний голос, але не пустила мати, бо в хаті підростали ще троє маленьких хлопчиків – хто їм даватиме раду, коли батьки з ранку до ночі на колгоспній панщині?
Поляка десятиліттями бореться з недугами, заробивши на каторжній праці у вічно відсталій за всіма районними зведеннями «Жовтневій революції» мізерну пенсію…
Отож, цього разу на гробки через сестрин день народження припізнився. Але й за цих обставин на поминки до батькового двору традиційно запросив усю вулицю Шинкову. Бо скільки тепер залишилося на тій вулиці?
Презентацію в Ніжині первино не планував. Просто мав намір завезти книжкові новинки в три локації, де кілька років створив особисті книжкові благодійні фонди й стало їх поповнюю новинками: Наукова бібліотека Ніжинського університету ім. ім. М. Гоголя, Центральна районна бібліотека та Ніжинський краєзнавчий музей.
Втім презентація відбулася. Спонтанно і завдяки справжній любові до книги двох ніжинських ентузіасток і правдивих моїх прихильниць - директорці Ніжинського краєзнавчого музею Тетяні Брязкало та заступниці директора Бібліотеки Ніжинського університету Галина Осипова.
Не йняв віри, коли після тривожної ночі, коли московити в чергове бомбували Ніжин, до актової зали Музею зійшлося добірне товариство ніжинської інтелігенції – журналісти, викладачі місцевого університету, освітяни. Сюрпризом для мене був прихід земляків із Данини та Володькової Дівиці.
Презентував не лише своїх свіжі книжкові новинки, а й видання американської письменниці-просвітянки українського походження Галини Кавки-Прохни, до яких мав честь написати Передмови: «Зрада» та «Еміграція».
Приємно вражений, що розлогі фоторозповіді про цю зустріч дали на своїх платформах і Університетська бібліотека, і Ніжинський музей. Отож, коло справжніх, незрадливих друзів-земляків після цієї поїздки до Ніжина розширилося. А небайдужих читачів моїх книг – збільшилося.
Микола ТИМОШИК
Щораз більше свічок-смолоскипів ладую до поминального кошика на Гробки. Так у нас називають дійство з поминанням родичів за тиждень після Паски.
З колись великої працьовитої моєї родини у Данині залишилася лише одна сестра Паша. Я її й досі називаю так, як у дитинстві – Палякою (замість Параскою). 24 квітня їй виповнилося 79 років. Передова телятниця, передова ланкова, передовий агроном-орденоносець і майже артистка… хору Григорія Верьовки (направду брали її туди на початку 60-х за божественний голос, але не пустила мати, бо в хаті підростали ще троє маленьких хлопчиків – хто їм даватиме раду, коли батьки з ранку до ночі на колгоспній панщині?
Поляка десятиліттями бореться з недугами, заробивши на каторжній праці у вічно відсталій за всіма районними зведеннями «Жовтневій революції» мізерну пенсію…
Отож, цього разу на гробки через сестрин день народження припізнився. Але й за цих обставин на поминки до батькового двору традиційно запросив усю вулицю Шинкову. Бо скільки тепер залишилося на тій вулиці?
Презентацію в Ніжині первино не планував. Просто мав намір завезти книжкові новинки в три локації, де кілька років створив особисті книжкові благодійні фонди й стало їх поповнюю новинками: Наукова бібліотека Ніжинського університету ім. ім. М. Гоголя, Центральна районна бібліотека та Ніжинський краєзнавчий музей.
Втім презентація відбулася. Спонтанно і завдяки справжній любові до книги двох ніжинських ентузіасток і правдивих моїх прихильниць - директорці Ніжинського краєзнавчого музею Тетяні Брязкало та заступниці директора Бібліотеки Ніжинського університету Галина Осипова.
Не йняв віри, коли після тривожної ночі, коли московити в чергове бомбували Ніжин, до актової зали Музею зійшлося добірне товариство ніжинської інтелігенції – журналісти, викладачі місцевого університету, освітяни. Сюрпризом для мене був прихід земляків із Данини та Володькової Дівиці.
Презентував не лише своїх свіжі книжкові новинки, а й видання американської письменниці-просвітянки українського походження Галини Кавки-Прохни, до яких мав честь написати Передмови: «Зрада» та «Еміграція».
Приємно вражений, що розлогі фоторозповіді про цю зустріч дали на своїх платформах і Університетська бібліотека, і Ніжинський музей. Отож, коло справжніх, незрадливих друзів-земляків після цієї поїздки до Ніжина розширилося. А небайдужих читачів моїх книг – збільшилося.
Микола ТИМОШИК
| Читайте також |
| Коментарі (0) |