Хто писав доноси на Довженка?
До дати 127 років з дня народження Олександра Довженка наш музей отримав неоціненний подарунок від кандидата мистецтвознавства, науковця-кінознавця Роман Росляк – двотомник «ОЛЕКСАНДР ДОВЖЕНКО. Документи і матеріали спецслужб»! Два збірники сумарно майже на півтори тисячі сторінок – це, умовно кажучи, хрестоматія радянського шпигунства, після ознайомлення з якою вимальовується моторошна картина життя і творчості режисера під суворим і недремним оком агентурних служб.
У «Передмові» автор наводить шокуючі цифри життя у країні тоталітарного контролю і підозр – у 1953-му році на оперативному обліку перебувало понад 26 млн. осіб і лише після смерті Сталіна почалося масове знищення архівів радянських спецслужб, яке тривало до розвалу СРСР у 1991 році.
Державне політичне управління УСРР (спецслужба НКВС) зацікавилося Олександром Довженком ще наприкінці 1920-х рр. – після фільму «Звенигора» (1927 р.) він виходить на позиції провідного режисера не просто радянського, але світового кінематографу. В 1929 і 1930 рр. Довженко знімає «Арсенал» і «Землю» і це утверджує його в ролі одного з найкращих режисерів України та Радянського Союзу. Таких людей «поза увагою» не лишали – Довженка було взято в розробку «за забарвленням» націоналіст, актив. Вирішальним фактором послужило Довженкове минуле – участь у збройній боротьбі за українську суверенність в складі армії Симона Петлюри в 1919 р.
Український сепаратизм треба було викоренити за будь-яку ціну!
Довженку «не пощастило» народитися в козацькому роду, де з діда-прадіда плекалася мрія про власне свою українську Україну (звідси також і релігійна приналежність батька Петра Семеновича Довженка до Української автокефальної православної церкви), та ще й стати генієм українського кіномистецтва. Ген українства – це вже антирадянська діяльність… У випадку Довженка про це свідчать чотири томи справи-формуляра, які нині зберігаються у Галузевому державному архіві Служби безпеки України. Які матеріали на режисера є у Центральному архіві ФСБ Росії на разі невідомо, оскільки фондосховище закрите для дослідників. Будемо вірити, що настане час, коли його залізні двері відімкнуть, як це було зроблено в Україні після проголошення незалежності і, зокрема, після 2015 року, коли вийшов Закон України «Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років».
В роботі над книгою Роман Росляк опрацював великий масив документів з архіву СБУ, фондів Центрального держархіву громадських об’єднань України, Держархіву Одеської області, архіву Служби зовнішньої розвідки України, Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України, доступних російських архівів. Вступна стаття належить відомому довженкознавцю, лауреату Державної премії України ім. О. Довженка Сергію Тримбачу. Обидва томи супроводжують перелік документів і оперативні матеріали по Довженку в хронологічному порядку від 1919 по 1989 (!!!) роки, величезна кількість необхідних приміток, іменний покажчик.
Вражаючою є інформація про агентів, які писали доноси на Олександра Петровича. Агент «Стріла», агент «Альберт», агент «Ярема», агенти «Лелеко», «Май-фет», «Пиворєз», «Антек», «Пора», «Хімік», «Немо» і багато інших, за ким стояли іноді справжні друзі режисера чи геніальні особистості минулої епохи. За агентами «Яковлев» і «Сорбонін» сховалися й місцеві – сосничани Григорій Яковець та Василь Потієнко…
Підсумовуючи, скажемо наступне: двотомник «ОЛЕКСАНДР ДОВЖЕНКО. Документи і матеріали спецслужб» Романа Росляка – це потужне дослідження, яке проливає неабияке світло не тільки на окремі факти біографії режисера, але й на його оточення. По суті, усе життя Довженка пройшло під пильним наглядом агентів різної масті, які й після його смерті продовжували копирсатися у біографії кіномайстра. Вчитуючись, пригадуються міркування українського літературного критика, філософа і в’язня радянського політрежиму Євгена Сверстюка, який у есеї «Розiп'ятий праворуч (Олександер Довженко)» писав: «Хитрiсть, пiдкуп, спритнiсть розставляти пастки на людей, наче на звiрiв, спосiб скористатися з їхньої заляканости, розгублености i слабкости – тiльки цi iгри знали професiйнi людолови.Тому вони ходили гордо, засекречено мовчали i дивились на iнших зневажливо. Але самi вони були нещасними карликами, що мали нечисте сумлiння i скаламученi поняття.
Довженко пiдтримував зв'язки з усiма. Тодi доводилось усiм подавати руку. Вiн умiв уважно, дуже уважно слухати. Часто з його iменем переплiтаються iмена тих, що їм було дозволено \"дружити\" з пiднаглядним письменником. Але навiть якби вони i втекли вiд себе, то все одно не мали б що йому розповiсти, крiм секретiв...
Вiн залишався високим i прямим. Його гiднiсть i естетизм не дозволяли йому горбитись. Тому вiн вибрав для себе маску декламатора, який красиво мрiє про майбутнє».
Дослідження Романа Росляка стане для музею важливим історичним і науковим матеріалом у доповненні інформації щодо Олександра Петровича Довженка! Імена багатьох «нещасних карликів» так і залишаться просто агентурними кличками (вони вже частково стерті з пам’яті), тоді як ім’я режисера носило і носитиме в собі велику таємницю таланту і світового визнання. Історія зробила вражаючий хід конем – підняла тих, кого цілу епоху намагались принижувати і знеславлювати, затьмарюючи плітками і осміюванням їхню сяючу величину, і зрівняла з пилом, піддала нищівній критиці поколінь тих, хто діяв проти людяності і моралі.
Сосницький літературно- меморіальний музей О.П.Довженка
У «Передмові» автор наводить шокуючі цифри життя у країні тоталітарного контролю і підозр – у 1953-му році на оперативному обліку перебувало понад 26 млн. осіб і лише після смерті Сталіна почалося масове знищення архівів радянських спецслужб, яке тривало до розвалу СРСР у 1991 році.
Державне політичне управління УСРР (спецслужба НКВС) зацікавилося Олександром Довженком ще наприкінці 1920-х рр. – після фільму «Звенигора» (1927 р.) він виходить на позиції провідного режисера не просто радянського, але світового кінематографу. В 1929 і 1930 рр. Довженко знімає «Арсенал» і «Землю» і це утверджує його в ролі одного з найкращих режисерів України та Радянського Союзу. Таких людей «поза увагою» не лишали – Довженка було взято в розробку «за забарвленням» націоналіст, актив. Вирішальним фактором послужило Довженкове минуле – участь у збройній боротьбі за українську суверенність в складі армії Симона Петлюри в 1919 р.
Український сепаратизм треба було викоренити за будь-яку ціну!
Довженку «не пощастило» народитися в козацькому роду, де з діда-прадіда плекалася мрія про власне свою українську Україну (звідси також і релігійна приналежність батька Петра Семеновича Довженка до Української автокефальної православної церкви), та ще й стати генієм українського кіномистецтва. Ген українства – це вже антирадянська діяльність… У випадку Довженка про це свідчать чотири томи справи-формуляра, які нині зберігаються у Галузевому державному архіві Служби безпеки України. Які матеріали на режисера є у Центральному архіві ФСБ Росії на разі невідомо, оскільки фондосховище закрите для дослідників. Будемо вірити, що настане час, коли його залізні двері відімкнуть, як це було зроблено в Україні після проголошення незалежності і, зокрема, після 2015 року, коли вийшов Закон України «Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років».
В роботі над книгою Роман Росляк опрацював великий масив документів з архіву СБУ, фондів Центрального держархіву громадських об’єднань України, Держархіву Одеської області, архіву Служби зовнішньої розвідки України, Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України, доступних російських архівів. Вступна стаття належить відомому довженкознавцю, лауреату Державної премії України ім. О. Довженка Сергію Тримбачу. Обидва томи супроводжують перелік документів і оперативні матеріали по Довженку в хронологічному порядку від 1919 по 1989 (!!!) роки, величезна кількість необхідних приміток, іменний покажчик.
Вражаючою є інформація про агентів, які писали доноси на Олександра Петровича. Агент «Стріла», агент «Альберт», агент «Ярема», агенти «Лелеко», «Май-фет», «Пиворєз», «Антек», «Пора», «Хімік», «Немо» і багато інших, за ким стояли іноді справжні друзі режисера чи геніальні особистості минулої епохи. За агентами «Яковлев» і «Сорбонін» сховалися й місцеві – сосничани Григорій Яковець та Василь Потієнко…
Підсумовуючи, скажемо наступне: двотомник «ОЛЕКСАНДР ДОВЖЕНКО. Документи і матеріали спецслужб» Романа Росляка – це потужне дослідження, яке проливає неабияке світло не тільки на окремі факти біографії режисера, але й на його оточення. По суті, усе життя Довженка пройшло під пильним наглядом агентів різної масті, які й після його смерті продовжували копирсатися у біографії кіномайстра. Вчитуючись, пригадуються міркування українського літературного критика, філософа і в’язня радянського політрежиму Євгена Сверстюка, який у есеї «Розiп'ятий праворуч (Олександер Довженко)» писав: «Хитрiсть, пiдкуп, спритнiсть розставляти пастки на людей, наче на звiрiв, спосiб скористатися з їхньої заляканости, розгублености i слабкости – тiльки цi iгри знали професiйнi людолови.Тому вони ходили гордо, засекречено мовчали i дивились на iнших зневажливо. Але самi вони були нещасними карликами, що мали нечисте сумлiння i скаламученi поняття.
Довженко пiдтримував зв'язки з усiма. Тодi доводилось усiм подавати руку. Вiн умiв уважно, дуже уважно слухати. Часто з його iменем переплiтаються iмена тих, що їм було дозволено \"дружити\" з пiднаглядним письменником. Але навiть якби вони i втекли вiд себе, то все одно не мали б що йому розповiсти, крiм секретiв...
Вiн залишався високим i прямим. Його гiднiсть i естетизм не дозволяли йому горбитись. Тому вiн вибрав для себе маску декламатора, який красиво мрiє про майбутнє».
Дослідження Романа Росляка стане для музею важливим історичним і науковим матеріалом у доповненні інформації щодо Олександра Петровича Довженка! Імена багатьох «нещасних карликів» так і залишаться просто агентурними кличками (вони вже частково стерті з пам’яті), тоді як ім’я режисера носило і носитиме в собі велику таємницю таланту і світового визнання. Історія зробила вражаючий хід конем – підняла тих, кого цілу епоху намагались принижувати і знеславлювати, затьмарюючи плітками і осміюванням їхню сяючу величину, і зрівняла з пилом, піддала нищівній критиці поколінь тих, хто діяв проти людяності і моралі.
Сосницький літературно- меморіальний музей О.П.Довженка
| Читайте також |
| Коментарі (0) |