Олександре Петровичу, де ви там, летіть, чекаємо !
Це я так ворожу. У Сосниці, на батьківщині Олександра Довженка. Як він хотів, по війні, жити в Україні і як його тримали у Москві, у своєрідному полоні (Іван Дзюба говорив мені, що голова КГБ України Федорчук казав йому: Довженко - ось хто справжній ворог, він й інших збивав з путі праведного... А з ним, мовляв, "цяцькались". Його треба було просто знищити. Ошибочка вишла).
Лиш зрідка Довженко наїздив в Україну. А з 1952-го щоліта жив у Новій Каховці, збирав матеріал для "Поеми про море".
2 листопада 1952 р. Довженко летить до Києва з півдня України. Щоби потім їхати до Москви. І записує в щоденнику:
"Я ХОЧУ ЖИТИ НА ВКРАЇНІ. Що б не було зі мною. Хай навіть скоротять мені недовгі вже мої літа, я хочу жити на Вкраїні. Нехай зневага і зло людське вирують коло мене, хай кличуть мене ворогом народу безсоромні й жорстокі службовці-людожери, якщо їм треба так.
Я України син, України. Родила мене мати в степу, у полі зростав я, знав щастя і горе у полі – велике життя - і у перетворенім степу над Великою урочистою рікою серед народу, да поживу я, втішу своє серце, порадуюсь щастю його. Лечу.
В самольоті. Над Дніпром лечу над степами без кінця і краю. Сльози радості не можу стримати. Україно, Дніпре, щастя моє. Яка ж ти красива, яка велична, земле моя! Скільки багатства в тобі, скільки людської краси. Краю мій, який щасливий я, що пролітаю над тобою, що мої очі втопають у роскоші твоїх далеких далеких обріїв, у Дніпрових водах у білих селах на його берегах [...]
Як довго немає Землі. – Де ми? Що там під нами? Погружаємось в туман, линем до Землі. Ні, ще виринули. Погружаємось. Ледве видно крило. Давить в ушах. Ідемо в хмарі. Велика товща, - довго йдем. Пильно вдивляюсь в вікно… Темніє… ще темнішає. Нема землі. Ой, ну де ж ти… Ще темнішає… Земля! Дніпро… Ось він! Ви(й)шли з хмари. Знову гуляє Дніпро під хмарами. Що робиться внизу! Річки впадають у Дніпро, а тече, ну просто не ріка, художній багатомрійний, з такою фантазією, з такими вигадками… Бачу Київ… Ось міст, один і другий. Перелітаємо Дніпро...".
Він летить до нас, Довженко. Летить. А ми чекаємо. А ми піднімаємо очі до неба - ну, коли вже вирине із-за хмар той казковий літак?
Великий митець - це завжди і великий міф. Міф у класичному розумінні його, засвоєному мною колись від Алєксєя Лосєва, суперзнавця античної міфології. Міф це категорія мислення і самого життя, у ньому, в міфові, немає нічого випадкового, вигаданого чи фантастичного. Це справжня і максимально конкретна реальність. У якій всоталось стільки...
І тому я вірю: Довженко повернеться до нас. Коли - не знаю, не знаю навіть, чи дочекаюсь його. Повернеться - так є, так буде.
Фото зроблено у Сосниці Юрієм Гармашем 10 вересня 2015 р.
Сергій ТРИМБАЧ
Лиш зрідка Довженко наїздив в Україну. А з 1952-го щоліта жив у Новій Каховці, збирав матеріал для "Поеми про море".
2 листопада 1952 р. Довженко летить до Києва з півдня України. Щоби потім їхати до Москви. І записує в щоденнику:
"Я ХОЧУ ЖИТИ НА ВКРАЇНІ. Що б не було зі мною. Хай навіть скоротять мені недовгі вже мої літа, я хочу жити на Вкраїні. Нехай зневага і зло людське вирують коло мене, хай кличуть мене ворогом народу безсоромні й жорстокі службовці-людожери, якщо їм треба так.
Я України син, України. Родила мене мати в степу, у полі зростав я, знав щастя і горе у полі – велике життя - і у перетворенім степу над Великою урочистою рікою серед народу, да поживу я, втішу своє серце, порадуюсь щастю його. Лечу.
В самольоті. Над Дніпром лечу над степами без кінця і краю. Сльози радості не можу стримати. Україно, Дніпре, щастя моє. Яка ж ти красива, яка велична, земле моя! Скільки багатства в тобі, скільки людської краси. Краю мій, який щасливий я, що пролітаю над тобою, що мої очі втопають у роскоші твоїх далеких далеких обріїв, у Дніпрових водах у білих селах на його берегах [...]
Як довго немає Землі. – Де ми? Що там під нами? Погружаємось в туман, линем до Землі. Ні, ще виринули. Погружаємось. Ледве видно крило. Давить в ушах. Ідемо в хмарі. Велика товща, - довго йдем. Пильно вдивляюсь в вікно… Темніє… ще темнішає. Нема землі. Ой, ну де ж ти… Ще темнішає… Земля! Дніпро… Ось він! Ви(й)шли з хмари. Знову гуляє Дніпро під хмарами. Що робиться внизу! Річки впадають у Дніпро, а тече, ну просто не ріка, художній багатомрійний, з такою фантазією, з такими вигадками… Бачу Київ… Ось міст, один і другий. Перелітаємо Дніпро...".
Він летить до нас, Довженко. Летить. А ми чекаємо. А ми піднімаємо очі до неба - ну, коли вже вирине із-за хмар той казковий літак?
Великий митець - це завжди і великий міф. Міф у класичному розумінні його, засвоєному мною колись від Алєксєя Лосєва, суперзнавця античної міфології. Міф це категорія мислення і самого життя, у ньому, в міфові, немає нічого випадкового, вигаданого чи фантастичного. Це справжня і максимально конкретна реальність. У якій всоталось стільки...
І тому я вірю: Довженко повернеться до нас. Коли - не знаю, не знаю навіть, чи дочекаюсь його. Повернеться - так є, так буде.
Фото зроблено у Сосниці Юрієм Гармашем 10 вересня 2015 р.
Сергій ТРИМБАЧ
| Читайте також |
| Коментарі (0) |