Головна › Новини › ПОГЛЯД
Карантиніада: на город!
28-Бер-20 359 0.0 0
День наступний і крайній робочий на тижні. Ура! Завтра нарешті на город. А займатися на зелених грядках підштовхнув такий випадок.

Десь тиждень тому вирішив купити пару головок часнику. У нашій споконвіку аграрній країні, само собою, придбати часник дуже просто. Китайський, звісно.

- Хоч не з провінції Хубей? - питаю даму на касі.

Вона була в масці, але не в гуморі. Бо пильно глипнула на італійське вино, яке взяв запивати часник, і тихо промимрила нерозбірливо собі під маску і ніс. Мовляв, точну адресу не знає. Буркнула на "х", але не "хтозна", а трохи схоже на назву отієї сумнозвісної провінції. Ввічлива дама залишилася далі сумувати наодинці зі своїми роздумами. А я по дорозі додому - зі своїми. Все! Вирішив розбити грядку. Ну, часник посаджу, цибулю, може, квасолю...

Сказано-зроблено. Цибуля вже майже вродила. Завтра можна починати збирати врожай. Щоправда, треба ще дістатися до городу. Зрання й вирушу. Від робочого столу з ком'ютером туди аж метрів сім. Або всі вісім. Втім, по дорозі є щось типу мотеля для втомлених подорожніх. А точніше, диван, де можна непогано відпочити з нагоди суботи. Далі по дорозі ще й "заправка": холодильник, газова плита, електрочайник і певний набір харчів. А звідти до городу вже рукою дістати. У прямому розумінні.

Цибуля вродила гарно ще й тому, бо від грядки відлякують птахів відразу кілька голосистих сторожів - котів. Як тільки бачать мене, так кричать один поперед одного, що птахи розлітаються на всі боки і навіть на льоту затуляють вуха крилами. Я ж іноді використовую навушники. Або натягаю на вуха шапку. Не дуже допомагає, кажу чесно. Тому, аби котяри нарешті стихли, мерщій шукаю в холодильнику для них щось заспокійливе. Тобто смачне. Чи просто їстівне.

Поки коти задоволено наминають їжу, поволі ходжу рядками цибулі. Ні! Газетні чи літературні рядки, якими опікуюся щодня, також не каторга. Але іноді приємно попорпатися ще й біля цих зелених рядочків, що тягнуться назустріч сонцю і підростають буквально на очах.

А з нового абзацу... Тьху! Коротше, поруч тішить зір нам всім (окрім котів-крикунів) ще й розкішна клумба квітів. Мабуть, пора заводити бджіл. Будемо зі своїм медом. Але де поставити вулик? На карантині поруч із сімейством бджіл нам буде, мабуть, тіснувато. І не тільки тісно, а й іноді трохи боляче...
Втім, то потім. А поки завтра зранку на город!

Павло КУЩ


Допомога проекту СІВЕРЩИНА - благодійний внесок

Теги:Хубей, карантин, город, Павло Кущ


Читайте також



Коментарі (0)
avatar