Юрій Луценко не згоден з політикою Юлії Тимошенко
Юрій Луценко продовжує ламати злагоджені плани опозиції по "нічогонеробленню". Адже два лозунги "Геть Януковича!" і "Свободу Юлі!" -- цього замало для "посполитого рушення". В інтерв'ю Юрій Луценко говорить про це з правом "сидільця".Перевесло -- Скоростиглі лідери мають спокусу будувати персональні, а не ідеологічні партії. Сам цим хворів. Без публічного плану перетворень немає гарантій того, що і наступний президент не виявиться Ющенко-лайт чи Януковичем-хард.
Мій висновок: треба починати революцію не з пошуку чергового вождя, а з домовленістю суспільства про розрив з комуністичною по суті пародією на Україну. Далі - розробка Плану третьої української республіки. Я впевнений, що головна енергія змін знаходиться не в існуючих опозиційних партіях, а в розрізнених поки громадських рухах. Мій план - сфокусувати цю енергію, створити масовий руху не тільки за нового Президента, але в першу чергу за нову країну. Не рахуватися з цим рухом політики не зможуть.
з політикою нинішніх трьох лідерів парламентської опозиції, яку, на жаль, підтримала Юлія Володимирівна. Я не вірю в успіх такої стратегії. Можна навести історичний приклад битви на Калці - де було три Мстислава - зіспіввідношенням 4:1 руського війська проти монгольського. Але кожен з трьох князів діяв поодинці і в результаті все примудрилися програти.
Наведу ще більш близькі приклади. Згадаймо дві кампанії - 2004 рік, коли був єдиний кандидат і, до речі кажучи, жоден штаб (наприклад, Юлії Володимирівни) не лінувався на нього працювати. В результаті всі отримали перемогу. І був 2009 рік, коли було багато кандидатів у президенти, а в результаті – загальна поразка демократів. Що ще потрібно, панове, щоб прийняти правильне рішення зараз?
Адже це очевидно: як і в 2004 році, перед нами - скутий страхом і грошима союз чиновників, силовиків, бандитів і олігархів. У них - монополія на медіа, адміністративний і фінансовий ресурс. Плюс - демонстративний бєспрєдєл репресій і фальсифікацій у ході виборчого процесу.
Що ж може принести перемогу в цій ситуації? Три кандидати з персональними рейтингами в 15-18%, або єдиний кандидат зі стартовим рейтингом в 30%?
Звичайно друге. І не тільки тому, що це стане зрозумілим сигналом для виборців, спраглих змін. А й тому, що тільки такий розклад може внести паніку і невпевненість в ряди противника.
До речі кажучи, ця теза чудово розуміють за кордоном. Я був зараз у Німеччині, в Польщі, в Бельгії і чув одне й те ж: «Поки у вас не буде єдиного кандидата, з вами рахуватися не буде ніхто: ні за кордоном, ні вдома».
Так і є. Ми можемо перемогти, тільки коли провладний союз почне сумніватися у перемозі господаря. Тільки тоді мент (вибачте, іншим словом зараз не можна їх назвати) буде сачкувати, чиновник буде нишком саботувати, олігарх рано чи пізно зробить альтернативну яйцекладку. Медіа розширять рамки дозволеного. Тільки, коли вони відчують, що Межигірська мафія тоне, у нас з'явиться шанс.
Ніхто з нинішніх кандидатів у президенти - ті, що на волі - не може, як мені здається, похвалитися наявністю у себе всієї матриці якостей, необхідних першій особі. Так, у кожного з них - свої таланти. Але, повної матриці, повторюю, немає ні в кого.
Дуже важливо також «на вході» назвати 10-15 прізвищ головних членів нової команди. Хто прем'єр-міністр? Хто генпрокурор? Хто міністр економіки? Хто міністр освіти? Хто глава НБУ? Хто глава МВС? Хто очолить Антимонопольний комітет? Хто міністр закордонних справ?
Тоді виборці не будуть боятися знову промахнутися, знову отримати війну всередині демократів. Отже, мій алгоритм виборів 2015: єдиний План дій, єдиний кандидат в Президенти, єдина команда реформаторів.
| Читайте також |
| Коментарі (3) |
|
| |
0
