Як у Коропі пекли паски
- ЦЕ ЩО?! ГЛИНЯНЕ ВІДРО?
- спитає, певно, хтось, мельком зиркнувши на світлину.
- Ні, - відповім я, - це коропські автентичні форми для великодніх пасок.
Ота емальована кружка між пасочницями - літрова. Десь приблизно такого розміру (часом ненабагато більшого) теперішні паски з магазину. А в Коропі ще півстоліття назад масово пекли отаких велетнів - мало яка хазяйка обходилась меншими. Подивовані розмірами? Так років сто назад у Коропі вважалося шиком винести до освячення паску з відро завбільшки. Щоб конкурентки з заздрощів губи кусали, а головне - питали одна одну: "Як? Як ото таку можна спекти? Вона ж у піч не влізе!"
Недарма мій дід Федір Гнатович не лише гончарем був, але й пічником. Це він, наскільки я знаю, перший додумався розрубати той пічний Гордіїв вузол. Справа в тім, що традиційна піч за століття свого існування набула серед пічників стандартних розмірів і челюсті (отвір) мали чітко встановлені висоту і ширину, а старі майстри ніколи не відступали від канонів, свято їх дотримувались. Тож дід заради "форсу", щоб баба Ганна змогла втерти носа конкуренткам, додумався у Чистий четвер збільшити висоту челюстів, виламуючи кілька цеглин - хіба для пічника проблема поставити їх наступного дня на місце? Певно, загадку ту конкуренти не одразу розкумекали).
А набіса взагалі пекти такі величезні по нинішніх мірках паски? - спитаєте ви. І дійсно - з отією великою можна легко відро молока випити. То я вам зараз і розкажу в чім сенси були.
Перший, суто прагматичний - пасок пекли багато й були вони великі, щоб усім вистачило на весь Великодній тиждень, аж до Дідів. Сім'ї тоді були великі, мали трьох дітей щонайменше, а в діда з бабою їх знайшлось аж дев'ятеро, правда одна дочка, Настя, померла в шкільному віці. Діду що? Він, як той півень, наскочив, прокукурікав і далі горшки ліпить. А бабі ту дитину виноси, народи, ще й вирости: нагодуй, спати поклади, розбуди, помий, знову нагодуй, вдягни, доглянь, навчи, попери, навари, знов нагодуй і так життя її тривало років з тридцять, а ще ж корова, свиня, кури... Одним словом, бабі її життя так впеклося, що чотирьох дочок своїх молила: "Не народжуйте багато!" Послухались. У трьох по єдиному сину, а четверта і взагалі весь вік дівувала. Мені оце думається: дід, певно, гадав, що коли багато дітей буде, то рід ого-го яким стане, розростеться! А він навпаки вичахає - трьох синів клята війна забрала, потомство від єдиного вцілілого гасне, як і від дочок. Не лишилось уже нікого з Пінчуків. Така вона, Доля, її на кривій кобилі не об'їдеш...
Да.... Я ж про паски зібрався розказати). Дак ото значить, для чого ті паски такими великими пекли? В чім суть того змагання між коропськими хазяйками у великодню ніч? А-а), не все так просто, як вам здається - предки наші з предкинями не дурними були. Який ідеал Великодньої паски? Вона має бути легка, повітряна, жовта, солодка, не глевка і два тижні не черствіти без жодних компромісів! Це канон. А тепер забезпечте його дотримання у такій високій формі, як зліва. Або в такій об'ємній, як справа. Хазяйки, що на випічці знаються, мене зрозуміють. По-перше, паска має вийти рівненькою, щоб верх її не скособочився, не тріснув - а для цього слід у пасочницю такий кавалок тіста покласти (на око, без отих сучасних електронних вагів), щоб воно, піднявшись, заповнило форму до самісінького верху, але не вилізло над міру, або не впало. А коли слід ставити в піч оту велику, з відро, паску, щоб вона і не пригоріла, і пропеклася, не була глевкою? То був своєрідний спорт, скажу я вам), свідчення, що хазяйка майстриня своєї справи і діти в неї вдягнуті, нагодовані й не сопливі.
І наостанок. Надивившись у дитинстві та юності на мамині, бабині й чужі паски, із десятків їх пооб'їдавши всілякі прикраси на їхніх головах, що робилися з тіста, проте трохи іншого за складом, але чомусь найсмачнішого, давно зауважив одну незвичайну річ. Прикраси ті, геть усих видів до одного, були суто язичницькими. Так звана шишка. Голуби. Рівнораменний хрест у колі, поділеному ним на чотири рівні частини - язичницький символ Сонця-Дажбога, його чотирьох іпостасей. І вінець всьому - вертути: стилізована свастика з кінцями у вигляді спіралей - символ Неба, бога Сварога. Уявляєте? Тисячу років прожили ці символи попри всілякі заборони! ТИСЯЧУ РОКІВ!
А ті придурки зібралися нас "денацифікувати". Та ж ми, українці, як та берізка на городі - її сапа зріже, а вона замість одного кореня чотири нових пустить. Невмирущі ми!
Володимир ВОРОНА
- спитає, певно, хтось, мельком зиркнувши на світлину.
- Ні, - відповім я, - це коропські автентичні форми для великодніх пасок.
Ота емальована кружка між пасочницями - літрова. Десь приблизно такого розміру (часом ненабагато більшого) теперішні паски з магазину. А в Коропі ще півстоліття назад масово пекли отаких велетнів - мало яка хазяйка обходилась меншими. Подивовані розмірами? Так років сто назад у Коропі вважалося шиком винести до освячення паску з відро завбільшки. Щоб конкурентки з заздрощів губи кусали, а головне - питали одна одну: "Як? Як ото таку можна спекти? Вона ж у піч не влізе!"
Недарма мій дід Федір Гнатович не лише гончарем був, але й пічником. Це він, наскільки я знаю, перший додумався розрубати той пічний Гордіїв вузол. Справа в тім, що традиційна піч за століття свого існування набула серед пічників стандартних розмірів і челюсті (отвір) мали чітко встановлені висоту і ширину, а старі майстри ніколи не відступали від канонів, свято їх дотримувались. Тож дід заради "форсу", щоб баба Ганна змогла втерти носа конкуренткам, додумався у Чистий четвер збільшити висоту челюстів, виламуючи кілька цеглин - хіба для пічника проблема поставити їх наступного дня на місце? Певно, загадку ту конкуренти не одразу розкумекали).
А набіса взагалі пекти такі величезні по нинішніх мірках паски? - спитаєте ви. І дійсно - з отією великою можна легко відро молока випити. То я вам зараз і розкажу в чім сенси були.
Перший, суто прагматичний - пасок пекли багато й були вони великі, щоб усім вистачило на весь Великодній тиждень, аж до Дідів. Сім'ї тоді були великі, мали трьох дітей щонайменше, а в діда з бабою їх знайшлось аж дев'ятеро, правда одна дочка, Настя, померла в шкільному віці. Діду що? Він, як той півень, наскочив, прокукурікав і далі горшки ліпить. А бабі ту дитину виноси, народи, ще й вирости: нагодуй, спати поклади, розбуди, помий, знову нагодуй, вдягни, доглянь, навчи, попери, навари, знов нагодуй і так життя її тривало років з тридцять, а ще ж корова, свиня, кури... Одним словом, бабі її життя так впеклося, що чотирьох дочок своїх молила: "Не народжуйте багато!" Послухались. У трьох по єдиному сину, а четверта і взагалі весь вік дівувала. Мені оце думається: дід, певно, гадав, що коли багато дітей буде, то рід ого-го яким стане, розростеться! А він навпаки вичахає - трьох синів клята війна забрала, потомство від єдиного вцілілого гасне, як і від дочок. Не лишилось уже нікого з Пінчуків. Така вона, Доля, її на кривій кобилі не об'їдеш...
Да.... Я ж про паски зібрався розказати). Дак ото значить, для чого ті паски такими великими пекли? В чім суть того змагання між коропськими хазяйками у великодню ніч? А-а), не все так просто, як вам здається - предки наші з предкинями не дурними були. Який ідеал Великодньої паски? Вона має бути легка, повітряна, жовта, солодка, не глевка і два тижні не черствіти без жодних компромісів! Це канон. А тепер забезпечте його дотримання у такій високій формі, як зліва. Або в такій об'ємній, як справа. Хазяйки, що на випічці знаються, мене зрозуміють. По-перше, паска має вийти рівненькою, щоб верх її не скособочився, не тріснув - а для цього слід у пасочницю такий кавалок тіста покласти (на око, без отих сучасних електронних вагів), щоб воно, піднявшись, заповнило форму до самісінького верху, але не вилізло над міру, або не впало. А коли слід ставити в піч оту велику, з відро, паску, щоб вона і не пригоріла, і пропеклася, не була глевкою? То був своєрідний спорт, скажу я вам), свідчення, що хазяйка майстриня своєї справи і діти в неї вдягнуті, нагодовані й не сопливі.
І наостанок. Надивившись у дитинстві та юності на мамині, бабині й чужі паски, із десятків їх пооб'їдавши всілякі прикраси на їхніх головах, що робилися з тіста, проте трохи іншого за складом, але чомусь найсмачнішого, давно зауважив одну незвичайну річ. Прикраси ті, геть усих видів до одного, були суто язичницькими. Так звана шишка. Голуби. Рівнораменний хрест у колі, поділеному ним на чотири рівні частини - язичницький символ Сонця-Дажбога, його чотирьох іпостасей. І вінець всьому - вертути: стилізована свастика з кінцями у вигляді спіралей - символ Неба, бога Сварога. Уявляєте? Тисячу років прожили ці символи попри всілякі заборони! ТИСЯЧУ РОКІВ!
А ті придурки зібралися нас "денацифікувати". Та ж ми, українці, як та берізка на городі - її сапа зріже, а вона замість одного кореня чотири нових пустить. Невмирущі ми!
Володимир ВОРОНА
| Читайте також |
| Коментарі (0) |