Як у Бирині чекали на міністерку освіти, а вона не приїхала
У Новгороді-Сіверському часто зустрічаю земляків з с. Бирина. З обох сторін завжди море запитань. Від мене дорогі моєму серцю друзі дізнаються новини з районної «цивілізації», натомість мене турбує життя биринців в перманентних випробуваннях, які ніколи не стануть зрозумілими на «материковій» частині Новгород-Сіверщини.
Ось і за останньої зустрічі- прямо в найбільшому торговому закладі міста –АТБ, з задоволенням розмовляю з нащадками биринських «республіканців» 1918 року. Двоє чоловиків, один з яких – з сином-школярем, приїхали закупити необхідного краму на випадок форсмажорів, найсуттєвишим з яких для мешканців лівого берега від 1943 року стає припинення руху через міст на Десні. Такі собі «вічні» непередбачувані обставини. То льодова крига насунеться на старезний понтонний міст, то вода раптово весняна попре з Брянських лісів, паралізуючи переправу, претворюючи Биринську сільська рада в №-й раз на забутий всіма «особливий» світ.
Співрозмовники- мої колишні учні з 80-х років. Хлопці давно вже стали батьками. Вони розповідають, що минулий тиждень підкинувчергові випробування. Кілька днів кепські погодні умови тримали село в заручниках внаслідок знеструмлення електромереж. Так і жили мужні биринці, навчені від пращурів долати перешкоди, при гасовому гноті, парафінових свічках та… бензинових генераторах. Кожному-своє!
Славко та Федір-люди активні, прагматичні та повністю позбавлені ниття. Їхні обличчя, як і в більшості випускників Биринської середньої школи з 80-поч. 90-х минулого століття, випромінюють позитив! Бо навчені всьому! Інша справа, що невтішна перспектива зі школою тривожіть кожного, чиї діти та онуки мають навчатися. Щеб пак, у прекрасному навчальному закладі, який приймав в минулі десятиліття аж до 700 учнів з двома змінами та в кількох холодних приміщеннях до 1974 року- наразі тільки 36 дитлахів «гризуть гранит науки». Що й казати- замало для впевненості, а значить- попереду стільки туману, що не проїдещ без додаткового світла!
В розмові приділяємо увагу нещодавній розповіді «Правого Берега Десни», який читає в гаджетах і биринська публіка на лівому березі Десни візиту Ганни Новосад на Новгород-Сіверщину. Хлопці чули про очікування міністерки освіти України й у Биринській школі. Адже, як не перевертай, а ситуація, коли за офіційними заявами урядовців щодо вимог до чисельності учнів для збереження шкіл-Биринський НВЗ І-ІІІ ст. може припинити своє існування-надає проблем. Що тоді робити? Тим більше, що організувати безперервний підвіз учнів автобусом з лівого берега на правий, без допомоги Всевишнього, нереально!
А поки школа живе. І синок мого випускника Славка Самусенка- 12 річний Іванко з сонячними променями в оченятах розповідає «Правому Берегу Десни» про щасливі дні в навчальному закладі. Від красеня-підлітка чуємо, що цього навчального року за партою в 7 класі він- ЄДИНИЙ учень! Та юний Іван Станіславович не вельми напружується внаслідок такої учнівської долі. Ну й молодець! Добре, що й батьки не придумують всіляких варіянтів щодо змін в житті малого, не шукаючи іншої школи.
Хлопчик любить рідний заклад, бо у Биринській школі про таких, як Іван українців щодня переймаються добрі та розумні вчителі, які навчені не тільки жити в умовах села, а й навчати юнь по особливому! Як кажуть- було б бажання в дитини!
Директорка закладу Людмила Плахута, одна з найкращих моїх випускниць 1986 року, розповідаючи про успіхи та проблеми школи, яку очолює 7-й рік, додає для ілюстрації дотепну історію з життя свого однокласника Сашка Васильцова. Чоловік з родиною мешкає в сусідній Прокопівці за 6 кілометрів від Бирина. Маючи можливість, Олександр з дружиною не хоче переїздити до центрального села, бо є патріотом Прокопівки з її кількома десятками мешканців! Натомість, як турботливий дід, пан Васильцов на мопеді разом з дружиною кожного дня підвозить до садкової групи при Биринській школі маленьку 6 річну онуку Кіру! Ось такі вони биринці і така їхня повага до школи.
Замість епілогу
На жаль, міністерка освіти Ганна Новосад до Бирина не доїхала. Бо такого маршруту, (до речі дуже важливого для формування її уявлення про реальне життя освіти Новгород-Сіверщини!) їй не запропонувала місцева влада. Значно зручнішим, на думку новгород-сіверських функціонерів-організаторів, видався рейд міністерки до крайньої точки України.
В той же час, поїздка через «форсування» двох річок до села Бирина від початку виявилась небажаною! Бо навряд чи готові були районні начальники показати пані Ганні шлях в … «кінець світу»! Адже організувавши поїздку до Бирина, керівництво виконавчої влади в такий спосіб остаточно розписалося б перед 29-річною міністеркою в своїй бездіяльності! Чому, питаєте, да тому, що окрім «особливого» шляху, пані Ганна Новосад зажадала б від владного чиновництва та освітянського начальства відповіді на запитання: де вже завтра, у випадку закриття школи, шановні чиновники, ви будете навчати 36 дітей та 5 дошкільнят з Бирина? А ще не треба знімати високу ймовірність того, що молода менеджерка гуманітарної царини України могла рубо поставити запитання стосовно причин знищення перспективи літнього відпочинку дітей Новгород-Сіверщини( і не тільки!) в Биринському лісовому таборі «Десна»? Як і про ймовірність очікуваного за чутками продожу табірного дитячого комплексу? Мало того, пані міністерка ще й заїхати могла до креативної місцини. Він же охороняється? Отож, у підсумку, навіть уяви ти важко, як виглядав би розбір «польотів»!?
У Бирині й через кілька днів після відомих подій, члени громади поки не знайшли одностайної відповіді на запитання: чи приїздила до школи пані міністерка Ганна Новосад? І запитання, на наш погляд, цікаве, рівно як тривожною виглядає перспектива сільської школи в неповторному за історією та долею села, де ще в ХХ столітті, напередодні сходження на президентство, побував Леонід Кучма і куди в ХХІ столітті не доїхала міністерка освіти України Ганна Новосад.
Борис ДОМОЦЬКИЙ, "Правий берег Десни"
Ось і за останньої зустрічі- прямо в найбільшому торговому закладі міста –АТБ, з задоволенням розмовляю з нащадками биринських «республіканців» 1918 року. Двоє чоловиків, один з яких – з сином-школярем, приїхали закупити необхідного краму на випадок форсмажорів, найсуттєвишим з яких для мешканців лівого берега від 1943 року стає припинення руху через міст на Десні. Такі собі «вічні» непередбачувані обставини. То льодова крига насунеться на старезний понтонний міст, то вода раптово весняна попре з Брянських лісів, паралізуючи переправу, претворюючи Биринську сільська рада в №-й раз на забутий всіма «особливий» світ.
Співрозмовники- мої колишні учні з 80-х років. Хлопці давно вже стали батьками. Вони розповідають, що минулий тиждень підкинувчергові випробування. Кілька днів кепські погодні умови тримали село в заручниках внаслідок знеструмлення електромереж. Так і жили мужні биринці, навчені від пращурів долати перешкоди, при гасовому гноті, парафінових свічках та… бензинових генераторах. Кожному-своє!
Славко та Федір-люди активні, прагматичні та повністю позбавлені ниття. Їхні обличчя, як і в більшості випускників Биринської середньої школи з 80-поч. 90-х минулого століття, випромінюють позитив! Бо навчені всьому! Інша справа, що невтішна перспектива зі школою тривожіть кожного, чиї діти та онуки мають навчатися. Щеб пак, у прекрасному навчальному закладі, який приймав в минулі десятиліття аж до 700 учнів з двома змінами та в кількох холодних приміщеннях до 1974 року- наразі тільки 36 дитлахів «гризуть гранит науки». Що й казати- замало для впевненості, а значить- попереду стільки туману, що не проїдещ без додаткового світла!
В розмові приділяємо увагу нещодавній розповіді «Правого Берега Десни», який читає в гаджетах і биринська публіка на лівому березі Десни візиту Ганни Новосад на Новгород-Сіверщину. Хлопці чули про очікування міністерки освіти України й у Биринській школі. Адже, як не перевертай, а ситуація, коли за офіційними заявами урядовців щодо вимог до чисельності учнів для збереження шкіл-Биринський НВЗ І-ІІІ ст. може припинити своє існування-надає проблем. Що тоді робити? Тим більше, що організувати безперервний підвіз учнів автобусом з лівого берега на правий, без допомоги Всевишнього, нереально!
А поки школа живе. І синок мого випускника Славка Самусенка- 12 річний Іванко з сонячними променями в оченятах розповідає «Правому Берегу Десни» про щасливі дні в навчальному закладі. Від красеня-підлітка чуємо, що цього навчального року за партою в 7 класі він- ЄДИНИЙ учень! Та юний Іван Станіславович не вельми напружується внаслідок такої учнівської долі. Ну й молодець! Добре, що й батьки не придумують всіляких варіянтів щодо змін в житті малого, не шукаючи іншої школи.
Хлопчик любить рідний заклад, бо у Биринській школі про таких, як Іван українців щодня переймаються добрі та розумні вчителі, які навчені не тільки жити в умовах села, а й навчати юнь по особливому! Як кажуть- було б бажання в дитини!
Директорка закладу Людмила Плахута, одна з найкращих моїх випускниць 1986 року, розповідаючи про успіхи та проблеми школи, яку очолює 7-й рік, додає для ілюстрації дотепну історію з життя свого однокласника Сашка Васильцова. Чоловік з родиною мешкає в сусідній Прокопівці за 6 кілометрів від Бирина. Маючи можливість, Олександр з дружиною не хоче переїздити до центрального села, бо є патріотом Прокопівки з її кількома десятками мешканців! Натомість, як турботливий дід, пан Васильцов на мопеді разом з дружиною кожного дня підвозить до садкової групи при Биринській школі маленьку 6 річну онуку Кіру! Ось такі вони биринці і така їхня повага до школи.
Замість епілогу
На жаль, міністерка освіти Ганна Новосад до Бирина не доїхала. Бо такого маршруту, (до речі дуже важливого для формування її уявлення про реальне життя освіти Новгород-Сіверщини!) їй не запропонувала місцева влада. Значно зручнішим, на думку новгород-сіверських функціонерів-організаторів, видався рейд міністерки до крайньої точки України.
В той же час, поїздка через «форсування» двох річок до села Бирина від початку виявилась небажаною! Бо навряд чи готові були районні начальники показати пані Ганні шлях в … «кінець світу»! Адже організувавши поїздку до Бирина, керівництво виконавчої влади в такий спосіб остаточно розписалося б перед 29-річною міністеркою в своїй бездіяльності! Чому, питаєте, да тому, що окрім «особливого» шляху, пані Ганна Новосад зажадала б від владного чиновництва та освітянського начальства відповіді на запитання: де вже завтра, у випадку закриття школи, шановні чиновники, ви будете навчати 36 дітей та 5 дошкільнят з Бирина? А ще не треба знімати високу ймовірність того, що молода менеджерка гуманітарної царини України могла рубо поставити запитання стосовно причин знищення перспективи літнього відпочинку дітей Новгород-Сіверщини( і не тільки!) в Биринському лісовому таборі «Десна»? Як і про ймовірність очікуваного за чутками продожу табірного дитячого комплексу? Мало того, пані міністерка ще й заїхати могла до креативної місцини. Він же охороняється? Отож, у підсумку, навіть уяви ти важко, як виглядав би розбір «польотів»!?
У Бирині й через кілька днів після відомих подій, члени громади поки не знайшли одностайної відповіді на запитання: чи приїздила до школи пані міністерка Ганна Новосад? І запитання, на наш погляд, цікаве, рівно як тривожною виглядає перспектива сільської школи в неповторному за історією та долею села, де ще в ХХ столітті, напередодні сходження на президентство, побував Леонід Кучма і куди в ХХІ столітті не доїхала міністерка освіти України Ганна Новосад.
Борис ДОМОЦЬКИЙ, "Правий берег Десни"
| Читайте також |
| Коментарі (0) |