У всьому винен міст, якого нема
Те, що Новгород-Сіверщина є економічно доконаним закутком Чернігівщини - жодних сумнівів. Цифри бюджету, знищені виробництва, вбитий кадровий потенціал… Словом, її стан нагадує повільно помираючу від безвихіддя нещасну вдову з української класики. От тільки коли Новгороду-Сіверському від 2014 року 13-тисячному місту обласного значення ще якось вдається дихати, сподіваючись, нехай і на віртуальну, перспективу порятунку історичним минулим, то реалії для 90% сіл – просто жахливі.
Зрозуміло, що причини сільської руїни неоднозначні та суперечливі. Але пожовклі сторінки життєпису постсовецької Новгород-Сіверщини подають нам беззаперечні докази бездарних дій районного владного менеджменту. Вершиною абсурду, якому нема виправдань і про що народ за очі не втомлюється повторювати, є тупо прогавлені владою 12 років патронату Президента-земляка над районом. І не треба надувати щоки, район міг постати перлиною з найкращими виробництвами, які б забезпечили зайнятість сотням молодих та середнього віку земляків, які наразі байдикують чи миють підлоги по Європі! Мало того - се тільки новгород-сіверські діячі, які понад усе люблять себе і, які «збереглись» на «авторитетних» посадах управління, змогли похоронити «круті» проекти, на кшталт цементного виробництва від всесвітньовідомого холдингу «Сімент» із 250 мільйонами доларів. (на 2007 рік!) Ну, як про них можна говорити?
Забутий лівий берег
Наразі, задля справедливості жорсткої оцінки стану справ у Подесенні, звернув увагу на деякі дрібнички буття в одному з найглухіших закутків Чернігівщини. Ну не вічно ж працювати тільки «з серйозним»? І понесло мене у віртуальну подорож за дві річки! Звичайно, неспроста! По-правді, я закоханий у сей луково-озерно-лісовий простір, на якому минули молоді роки і де я зростав як педагог, гуманітарій, журналіст.
Край, населений литвинами, особливий! Він несхожий, як ландшафтами, до яких ми звикли на правому березі Десни, присмаком повітря, так і менталітетом мешканців. Ну, а історія - взагалі годі говорити. Вона настільки органічно поєднала легендарне та життєве, що у гостей іноді аж дух перехоплює!
А зовсім нещодавно, смійся чи плач, а у Биринський край після тривалої перерви, вже 2 рази(!) з Новгорода-Сіверського приходив рейсовий автобус! І хто зна, ся непересічна подія, чи щось інше вплинуло на районне чиновництво, але воно на день апостолів Павла та Петра, про що повідав офіційний сайт РДА, «сміливо» прибуло на лівий берег Десни для проведення «виїздного прийняття громадян». Перші особи районної виконавчої влади, самоврядування та апаратники захотіли почути «глас»народу у козацько-повстанському краї.
Помічено народом
Коли до Бирина збирається приїхати ранговий чиновник - люди дізнаються за прикметами! Так, за сталою традицією у село за кілька днів до «події» прибуває автобус, який відновлює рейс після тривалої відсутності. Обов’язково викошують будяки у центрі.
Хоча, як розповідають телефоном «Правому Берегу Десни» місцеві активісти, «їм вже й набридло слухати порожні балачки правителів, та на зустріч з владою менш зайняті, більш загартовані та значно довірливіші до обіцянок селяни приходять. Підтягується публіка зі значно міцнішими нервами». Отож, сайт РДА http://novgadm.cg.gov.ua/ і згадує про 16 присутніх биринців. Зрозуміло, як для 3-х населених пунктів Биринської громади - негусто, бо мешканці села вже давно сприймають однаково як приїзд телефонного майстра з райцентру, так і найкрутішого чиновника. Тим більше, що останньому, на відміну від першого, головне - «відмітитись»!
Зневірені, але йдуть за традицією від 1929-го…
А тим часом, окремі трударі, які ще можуть повірити начальникам, опинившись з ними та головою сільради віч на віч у залі, прагнуть гучно окреслити свої претензії. Коли, скільки, чому, а як, хто, за що….? І дарма, що вони у далеких завулках мізків відчувають безперспективність витраченої енергії, на Павла та Петра горді биринці вкотре роблять спробу отримати відповіді на найболючіші запитання.
У зустрічі, пише інтернет ресурс http://novgadm.cg.gov.ua/ « взяли участь 16 громадян, до керівництва звернулося 5 громадян, які порушили 7 питань. Активно говорили про організацію автобусного сполучення з районним центром, терміни виконання ремонту дороги та мосту у напрямку міста, впровадження медичної реформи, благоустрій на території села, земельні питання. Також мешканці села Бирине висловили обурення з приводу завезення неякісного хліба місцевим хлізаводом.»
Про якість хліба народ стомився говорити, використовуючи найвживаніші матюки. Але цього разу селяни знов обурювалися, мовляв «у рота не лізе хлібний продукт»! Влада теж до претензій готова, бо від весни, коли почались сходи громадян на селах, чиновництво добре знає про бардак із продукцією місцевого хлібзаводу. Але її реакція, як завжди - «скляні очі» і ніякої адекватної реакції. Примітивна демонстрація безсилля. І так, розповідають люди у селах - завжди! Йдеться про безсилля перед будь-яким виробником у районі. Мовляв, «се приватні справи виробника, втручання в його виробництво неможливе, перевірити нема повноважень; він же забезпечує робочі місця, яких не можна втрачати». Словом, биринці й у ХХІ столітті, як їхні предки на зборах 1929 року, коли заганяли в колгосп, розуміють, що від «сих начальників толку нема»!
Сонячні батареї, як початок Європи
Багато галасу, як і кожного року, зібрала тема доріг. А їх, за великим рахунком, на всіх 15 кілометрівках до райцентру - не існує! А на засипання ямок щовесни биринці вимушені вгатити стільки сил, щебню, битої цегли чи, навіть, некондиційного вугілля, що 3 сонячні батареї з економними ліхтариками на селі, не так давно встановлені на ознаку поваги до європейського вибору биринців, не додають селянам приводу радіти! Ми так само оцінили сей мудрий крок очільництва села, коли побачили на центральній вулиці Бирина три «репери» європейської орієнтації - сонячні ліхтарики, як трішки засвоєчасні. І просто від душі посміялися. Тому що придбання сільською радою «сонячного світла» на тлі щорічного засипання в ямки на дорозі до райцентру «надцять тисяч гривень» все таки вносить нісенітницю при спробі аналізувати економію від запровадження 3-х сонячних батарей!? Абсурд та й годі!
24 роки вимагали «швидку допомогу»
Скажу відверто - вести розмову про народний гнів биринців із приводу паскудногго життя «без брому під язиком» неможливо. Особливо вражає довга «борода» сих неприємних історій боротьби за елементарні умови життя та гідність. Уявіть собі - кілька десятиліть люди вимагають одне й теж! Епопея протистояння народу та влади різних щаблів розтягнулась, як «собача пісня», від 80-х років минулого століття. Але найбільшого шарму вона набула у 90-ті, коли з морем обіцянок у звичаях «локшини на вуха» у си краї почали навідуватись «гравці» виборчої команди майбутнього президента-земляка. Розпочиналась смуга перманентних виборів та відпрацювання нових технологій, доведених вже пізніше до стану психологічного маніпулювання електоратом.
А по-правді, Биринська громада не так вже багато хотіла. Просила надійної постійної переправи, замість примітивних понтонів через дві річки, регулярного автобусного сполучення з райцентром, своєчасного підвезення продуктів під час тривалого водопілля на річках, карети «швидкої допомоги» для дільнічної лікарні та сучасного токарного верстата на колгоспну механізовану дільницю.
Минули десятиліття. Від часів перших прохань биринців щодо покращення їхнього життя за названим переліком - у селі залишилась ¼ частина люду. Упав один з найкращих колгоспів Новгород-Сіверщини, господарський комплекс якого з кількома сотнями авто-тракторного парку був бездарно втрачений нікчемними керівниками. Закрилась дільнічна лікарня. І прохання в 24-й раз медичної машини для села, відірваного від цивілізації, закінчилось перемогою нащадків тих, хто впродовж року 1918-1919 зміг створити Биринську республіку, позбавлену традиційної влади і побудовану на правлінні місцевих отаманів.
Куди піде Бирин після Павла та Петра?
Учасники зустрічі на Павла та Петра 2018 року не відзначають особливої активності районних начальників щодо просування «у маси» ідеї приєднання Биринської сільради до їхнього проекту «один район-одна громада»! Кажуть, що натякнули - і на цім все скінчилось. Далеко у роздумах не пішли. Або не готові пресингувати, або не мають жодної привабливої пропозиції. Разом із тим, можна передбачити, що тільки геть далекі від розуміння перспектив ОТГ у Новгород-Сіверщині люди підтримуватимуть позицію приєднання Биринської сільради до Новгорода-Сіверського. Здається, куди розумнішим та шляхетним жестом доброї волі стала б допомога селянам лівого берега об’єднати свої зусилля з сусідами Сумщини. З якими вже кілька десятиліть працюють надійні зв’язки.
Інша справа - місцеве начальство Новгород-Сіверщини. Воно примітивно устатковує свої егоїстичні амбіції. І дарма, що географія Бирина всі роки від 1943 йому не підсилу! Ні, не комплексуючи щодо невміння впоратись з оперативним управлінням територією під 100 кілометрів квадратних, особливо у сезон великої води на Десні, вони не бажають випустити з рук ласий шмат лісів Задесення! На цьому «НІКОЛИ!» і руйнувалась від советів будь-яка перспектива змін із підпорядкуванням населених пунктів Биринської сільради сусідньому району Сумщини. В усякому разі про це говорили в селі відкритим текстом, як тільки «закривалась» Десна. І посилались діди биринські навіть на Дем’яна Коротченка-земляка, голову Президії Верховної Ради УРСР 60-х!
Отож, наразі у Биринської сільради склалась доволі пікантная ситуація. І її «патовість» полягає в згубності вже відомої «формули» створення ОТГ від новгород-сіверських районних очільників для об’єднання 3-х населених пунктів у Задесенні з містом. Бо сей шлях тільки загострить проблеми. Найпершою виявиться міст через Десну та Віть. Той міст, для зведення якого не знайшла можливостей від 1943 року совецька імперія і, який виявився «непідйомним» для політиків України від 1991 року. Навіть «великої» та «середньої руки» діячі, які шукали посеред лісів та луків свій довірливий електорат так і не народили МІСТ - трендовий символ, який опанував свідомістю всіх післявоєнних поколінь биринців і, якому судилось залишитися на рівні згадок моїх земляків. Згадок про перших кандидатів, депутатів, брехливо обіцявших від кінця 80-х років ХХ століття з’єднати береги Десни на Биринському напрямку!
Борис ДОМОЦЬКИЙ, м.Новгород-Сіверський
Зрозуміло, що причини сільської руїни неоднозначні та суперечливі. Але пожовклі сторінки життєпису постсовецької Новгород-Сіверщини подають нам беззаперечні докази бездарних дій районного владного менеджменту. Вершиною абсурду, якому нема виправдань і про що народ за очі не втомлюється повторювати, є тупо прогавлені владою 12 років патронату Президента-земляка над районом. І не треба надувати щоки, район міг постати перлиною з найкращими виробництвами, які б забезпечили зайнятість сотням молодих та середнього віку земляків, які наразі байдикують чи миють підлоги по Європі! Мало того - се тільки новгород-сіверські діячі, які понад усе люблять себе і, які «збереглись» на «авторитетних» посадах управління, змогли похоронити «круті» проекти, на кшталт цементного виробництва від всесвітньовідомого холдингу «Сімент» із 250 мільйонами доларів. (на 2007 рік!) Ну, як про них можна говорити?
Забутий лівий берег
Наразі, задля справедливості жорсткої оцінки стану справ у Подесенні, звернув увагу на деякі дрібнички буття в одному з найглухіших закутків Чернігівщини. Ну не вічно ж працювати тільки «з серйозним»? І понесло мене у віртуальну подорож за дві річки! Звичайно, неспроста! По-правді, я закоханий у сей луково-озерно-лісовий простір, на якому минули молоді роки і де я зростав як педагог, гуманітарій, журналіст.
Край, населений литвинами, особливий! Він несхожий, як ландшафтами, до яких ми звикли на правому березі Десни, присмаком повітря, так і менталітетом мешканців. Ну, а історія - взагалі годі говорити. Вона настільки органічно поєднала легендарне та життєве, що у гостей іноді аж дух перехоплює!
А зовсім нещодавно, смійся чи плач, а у Биринський край після тривалої перерви, вже 2 рази(!) з Новгорода-Сіверського приходив рейсовий автобус! І хто зна, ся непересічна подія, чи щось інше вплинуло на районне чиновництво, але воно на день апостолів Павла та Петра, про що повідав офіційний сайт РДА, «сміливо» прибуло на лівий берег Десни для проведення «виїздного прийняття громадян». Перші особи районної виконавчої влади, самоврядування та апаратники захотіли почути «глас»народу у козацько-повстанському краї.
Помічено народом
Коли до Бирина збирається приїхати ранговий чиновник - люди дізнаються за прикметами! Так, за сталою традицією у село за кілька днів до «події» прибуває автобус, який відновлює рейс після тривалої відсутності. Обов’язково викошують будяки у центрі.
Хоча, як розповідають телефоном «Правому Берегу Десни» місцеві активісти, «їм вже й набридло слухати порожні балачки правителів, та на зустріч з владою менш зайняті, більш загартовані та значно довірливіші до обіцянок селяни приходять. Підтягується публіка зі значно міцнішими нервами». Отож, сайт РДА http://novgadm.cg.gov.ua/ і згадує про 16 присутніх биринців. Зрозуміло, як для 3-х населених пунктів Биринської громади - негусто, бо мешканці села вже давно сприймають однаково як приїзд телефонного майстра з райцентру, так і найкрутішого чиновника. Тим більше, що останньому, на відміну від першого, головне - «відмітитись»!
Зневірені, але йдуть за традицією від 1929-го…
А тим часом, окремі трударі, які ще можуть повірити начальникам, опинившись з ними та головою сільради віч на віч у залі, прагнуть гучно окреслити свої претензії. Коли, скільки, чому, а як, хто, за що….? І дарма, що вони у далеких завулках мізків відчувають безперспективність витраченої енергії, на Павла та Петра горді биринці вкотре роблять спробу отримати відповіді на найболючіші запитання.
У зустрічі, пише інтернет ресурс http://novgadm.cg.gov.ua/ « взяли участь 16 громадян, до керівництва звернулося 5 громадян, які порушили 7 питань. Активно говорили про організацію автобусного сполучення з районним центром, терміни виконання ремонту дороги та мосту у напрямку міста, впровадження медичної реформи, благоустрій на території села, земельні питання. Також мешканці села Бирине висловили обурення з приводу завезення неякісного хліба місцевим хлізаводом.»
Про якість хліба народ стомився говорити, використовуючи найвживаніші матюки. Але цього разу селяни знов обурювалися, мовляв «у рота не лізе хлібний продукт»! Влада теж до претензій готова, бо від весни, коли почались сходи громадян на селах, чиновництво добре знає про бардак із продукцією місцевого хлібзаводу. Але її реакція, як завжди - «скляні очі» і ніякої адекватної реакції. Примітивна демонстрація безсилля. І так, розповідають люди у селах - завжди! Йдеться про безсилля перед будь-яким виробником у районі. Мовляв, «се приватні справи виробника, втручання в його виробництво неможливе, перевірити нема повноважень; він же забезпечує робочі місця, яких не можна втрачати». Словом, биринці й у ХХІ столітті, як їхні предки на зборах 1929 року, коли заганяли в колгосп, розуміють, що від «сих начальників толку нема»!
Сонячні батареї, як початок Європи
Багато галасу, як і кожного року, зібрала тема доріг. А їх, за великим рахунком, на всіх 15 кілометрівках до райцентру - не існує! А на засипання ямок щовесни биринці вимушені вгатити стільки сил, щебню, битої цегли чи, навіть, некондиційного вугілля, що 3 сонячні батареї з економними ліхтариками на селі, не так давно встановлені на ознаку поваги до європейського вибору биринців, не додають селянам приводу радіти! Ми так само оцінили сей мудрий крок очільництва села, коли побачили на центральній вулиці Бирина три «репери» європейської орієнтації - сонячні ліхтарики, як трішки засвоєчасні. І просто від душі посміялися. Тому що придбання сільською радою «сонячного світла» на тлі щорічного засипання в ямки на дорозі до райцентру «надцять тисяч гривень» все таки вносить нісенітницю при спробі аналізувати економію від запровадження 3-х сонячних батарей!? Абсурд та й годі!
24 роки вимагали «швидку допомогу»
Скажу відверто - вести розмову про народний гнів биринців із приводу паскудногго життя «без брому під язиком» неможливо. Особливо вражає довга «борода» сих неприємних історій боротьби за елементарні умови життя та гідність. Уявіть собі - кілька десятиліть люди вимагають одне й теж! Епопея протистояння народу та влади різних щаблів розтягнулась, як «собача пісня», від 80-х років минулого століття. Але найбільшого шарму вона набула у 90-ті, коли з морем обіцянок у звичаях «локшини на вуха» у си краї почали навідуватись «гравці» виборчої команди майбутнього президента-земляка. Розпочиналась смуга перманентних виборів та відпрацювання нових технологій, доведених вже пізніше до стану психологічного маніпулювання електоратом.
А по-правді, Биринська громада не так вже багато хотіла. Просила надійної постійної переправи, замість примітивних понтонів через дві річки, регулярного автобусного сполучення з райцентром, своєчасного підвезення продуктів під час тривалого водопілля на річках, карети «швидкої допомоги» для дільнічної лікарні та сучасного токарного верстата на колгоспну механізовану дільницю.
Минули десятиліття. Від часів перших прохань биринців щодо покращення їхнього життя за названим переліком - у селі залишилась ¼ частина люду. Упав один з найкращих колгоспів Новгород-Сіверщини, господарський комплекс якого з кількома сотнями авто-тракторного парку був бездарно втрачений нікчемними керівниками. Закрилась дільнічна лікарня. І прохання в 24-й раз медичної машини для села, відірваного від цивілізації, закінчилось перемогою нащадків тих, хто впродовж року 1918-1919 зміг створити Биринську республіку, позбавлену традиційної влади і побудовану на правлінні місцевих отаманів.
Куди піде Бирин після Павла та Петра?
Учасники зустрічі на Павла та Петра 2018 року не відзначають особливої активності районних начальників щодо просування «у маси» ідеї приєднання Биринської сільради до їхнього проекту «один район-одна громада»! Кажуть, що натякнули - і на цім все скінчилось. Далеко у роздумах не пішли. Або не готові пресингувати, або не мають жодної привабливої пропозиції. Разом із тим, можна передбачити, що тільки геть далекі від розуміння перспектив ОТГ у Новгород-Сіверщині люди підтримуватимуть позицію приєднання Биринської сільради до Новгорода-Сіверського. Здається, куди розумнішим та шляхетним жестом доброї волі стала б допомога селянам лівого берега об’єднати свої зусилля з сусідами Сумщини. З якими вже кілька десятиліть працюють надійні зв’язки.
Інша справа - місцеве начальство Новгород-Сіверщини. Воно примітивно устатковує свої егоїстичні амбіції. І дарма, що географія Бирина всі роки від 1943 йому не підсилу! Ні, не комплексуючи щодо невміння впоратись з оперативним управлінням територією під 100 кілометрів квадратних, особливо у сезон великої води на Десні, вони не бажають випустити з рук ласий шмат лісів Задесення! На цьому «НІКОЛИ!» і руйнувалась від советів будь-яка перспектива змін із підпорядкуванням населених пунктів Биринської сільради сусідньому району Сумщини. В усякому разі про це говорили в селі відкритим текстом, як тільки «закривалась» Десна. І посилались діди биринські навіть на Дем’яна Коротченка-земляка, голову Президії Верховної Ради УРСР 60-х!
Отож, наразі у Биринської сільради склалась доволі пікантная ситуація. І її «патовість» полягає в згубності вже відомої «формули» створення ОТГ від новгород-сіверських районних очільників для об’єднання 3-х населених пунктів у Задесенні з містом. Бо сей шлях тільки загострить проблеми. Найпершою виявиться міст через Десну та Віть. Той міст, для зведення якого не знайшла можливостей від 1943 року совецька імперія і, який виявився «непідйомним» для політиків України від 1991 року. Навіть «великої» та «середньої руки» діячі, які шукали посеред лісів та луків свій довірливий електорат так і не народили МІСТ - трендовий символ, який опанував свідомістю всіх післявоєнних поколінь биринців і, якому судилось залишитися на рівні згадок моїх земляків. Згадок про перших кандидатів, депутатів, брехливо обіцявших від кінця 80-х років ХХ століття з’єднати береги Десни на Биринському напрямку!
Борис ДОМОЦЬКИЙ, м.Новгород-Сіверський
| Читайте також |
| Коментарі (0) |