Як росіяни польських православних совєтизували...
Радянські більшовики, які створили для керівництва Польщею прокомуністичний режим у повоєнний період, прагнули залучити цю країну в свою політичну орбіту. Це залучення передбачало радянізацію й русифікацію різноманітних інституцій у цій країні, у т. ч. й церковних. Зокрема, більшовики прагнули перетворити православні церкви у підвладних їм соціалістичних країнах у сателітів РПЦ. Стосувалося це й Польської автокефальної православної церкви (ПАПЦ).
У 1948 р. польська «соціалістична» влада усунула митрополита варшавського Діонісія (Валединського) від управління цією церквою. Його помістили під домашній арешт. Було створено, всупереч канонічному праву, тимчасовий орган управління ПАПЦ в складі двох архієреїв та п’яти священиків. Однак для функціонування церкви треба було обрати предстоятеля. У 1951 р. польське Управління в справах релігії, створене рік тому, запропонувало тимчасовому керівництву ПАПЦ звернутися до РПЦ з проханням прислати їм архієрея, який би міг стати кандидатом на цю посаду – що й було зроблено 19 квітня 1951 р. У зверненні йшлося «про надання канонічного дозволу особі, яка перебуває в духовному сані, гідної зайнятиї митрополитської кафедри та посту Першого Єпископа і Глави Церкви для переходу в юрисдикцію Польської Автокефальної Православної Церкви, - особи, яка в міру можливості добре знайома з особливим уладом церковно-релігійного життя в Польщі (з традиціями і звичаями), до якої православний народ нашого краю звик протягом століть».
Взагалі про канонічність тут не доводиться говорити. Однак треба було зробити благопристойний вигляд при нечесній грі. Патріарх РПЦ Олексій (Сіманський) вирішив (чи, можливо, за нього в «компетентних органах»?) послати Макарія (Оксіюка). Таке рішення було прийняте 15 червня 1951 р. Ця кандидатура цілком підходила для такої справи. Він же був не лише агентом (агентурна кличка "Глєбов") Міністерства державної безпеки СРСР, який вирішував непрості церковні справи, а й походив із земель, що опинилися в складі Післявоєнної Польщі, та знав польську мову.
Призначення Макарія (Оксіюка) предстоятелем Православної автокефальної церкви в Польщі здійснювалося всупереч канонам й «ударними більшовицькими темпами», як свого часу його висвячення в єпископи. Цей архієрей прибув до Польщі 5 липня 1951 р., а вже через два дні його (без виборів!) проголосили главою цієї церкви. Зроблено це було від імені православних єпископів. А вже 8 липня відбулася інтронізація Макарія (Оксіюка) на предстоятеля ПАПЦ у соборі святої Марії Магдалини у Варшаві. Щоб надати цьому дійству авторитетності, на нього прибули представники РПЦ, а також Болгарської й Румунської православних церков, які знаходилися у сфері впливу радянізованого російського православ’я. Однак нового предстоятеля ПАПЦ не визнав Константинопольський патріархат, вважаючи неканонічним усунення митрополита варшавського Діонісія (Валединського) й, фактично, призначення, а не обрання Макарія (Оксіюка).
Показово, що новий предстоятель ПАПЦ так і не прийняв польське громадянство, залишаючись громадянином СРСР. Очолюючи Православну церкву в Польщі, він намагався здійснити її русифікацію. Був проти використання польської, української та білоруської мов у богослужінні, відстоюючи русифікований варіант старослов’янської мови. Також він намагався греко-католиків, які ще були в Польщі (переважно до них належали українці), зробити православними. Загалом Макарій (Оксіюк) відіграв помітну роль у перетворенні ПАПЦ у сателіта РПЦ.
Таким сателітом ця церква лишається й по сьогоднішній день. На жаль…
Петро КРАЛЮК
У 1948 р. польська «соціалістична» влада усунула митрополита варшавського Діонісія (Валединського) від управління цією церквою. Його помістили під домашній арешт. Було створено, всупереч канонічному праву, тимчасовий орган управління ПАПЦ в складі двох архієреїв та п’яти священиків. Однак для функціонування церкви треба було обрати предстоятеля. У 1951 р. польське Управління в справах релігії, створене рік тому, запропонувало тимчасовому керівництву ПАПЦ звернутися до РПЦ з проханням прислати їм архієрея, який би міг стати кандидатом на цю посаду – що й було зроблено 19 квітня 1951 р. У зверненні йшлося «про надання канонічного дозволу особі, яка перебуває в духовному сані, гідної зайнятиї митрополитської кафедри та посту Першого Єпископа і Глави Церкви для переходу в юрисдикцію Польської Автокефальної Православної Церкви, - особи, яка в міру можливості добре знайома з особливим уладом церковно-релігійного життя в Польщі (з традиціями і звичаями), до якої православний народ нашого краю звик протягом століть».
Взагалі про канонічність тут не доводиться говорити. Однак треба було зробити благопристойний вигляд при нечесній грі. Патріарх РПЦ Олексій (Сіманський) вирішив (чи, можливо, за нього в «компетентних органах»?) послати Макарія (Оксіюка). Таке рішення було прийняте 15 червня 1951 р. Ця кандидатура цілком підходила для такої справи. Він же був не лише агентом (агентурна кличка "Глєбов") Міністерства державної безпеки СРСР, який вирішував непрості церковні справи, а й походив із земель, що опинилися в складі Післявоєнної Польщі, та знав польську мову.
Призначення Макарія (Оксіюка) предстоятелем Православної автокефальної церкви в Польщі здійснювалося всупереч канонам й «ударними більшовицькими темпами», як свого часу його висвячення в єпископи. Цей архієрей прибув до Польщі 5 липня 1951 р., а вже через два дні його (без виборів!) проголосили главою цієї церкви. Зроблено це було від імені православних єпископів. А вже 8 липня відбулася інтронізація Макарія (Оксіюка) на предстоятеля ПАПЦ у соборі святої Марії Магдалини у Варшаві. Щоб надати цьому дійству авторитетності, на нього прибули представники РПЦ, а також Болгарської й Румунської православних церков, які знаходилися у сфері впливу радянізованого російського православ’я. Однак нового предстоятеля ПАПЦ не визнав Константинопольський патріархат, вважаючи неканонічним усунення митрополита варшавського Діонісія (Валединського) й, фактично, призначення, а не обрання Макарія (Оксіюка).
Показово, що новий предстоятель ПАПЦ так і не прийняв польське громадянство, залишаючись громадянином СРСР. Очолюючи Православну церкву в Польщі, він намагався здійснити її русифікацію. Був проти використання польської, української та білоруської мов у богослужінні, відстоюючи русифікований варіант старослов’янської мови. Також він намагався греко-католиків, які ще були в Польщі (переважно до них належали українці), зробити православними. Загалом Макарій (Оксіюк) відіграв помітну роль у перетворенні ПАПЦ у сателіта РПЦ.
Таким сателітом ця церква лишається й по сьогоднішній день. На жаль…
Петро КРАЛЮК
| Читайте також |
| Коментарі (0) |