Як я став дисидентом

Пригадалося... Колись я зірвав у дитсадку громадсько-політичний захід, присвячений черговій даті жовтневої революції.

Це був рік, мабуть, 1970-й... Ми якраз повинні були співати хором "Шо тєбє снітса, крєйсєр "Аврора". А топилося тоді в садочку добряче, хлопчики були в шортіках, дівчатка в юбочках... Мені стало нудно, а біля мене на стульчику сиділа рудоволоса красуня Оленка, якій я таємно симпатизував, а вона мене не помічала... Я вирішив позагравати та вщипнув її за ніжку... А Оленка мене спалила - голосно заревла на весь садочок...

Далі пам'ятаю як у страшному сні: вихователька Валентина Семенівна почала на мене кричати (а коли вона кричала, то викидала слова короткими "гавкаючими" порціями та бризкаючи слиною ). Я з переляку та підсвідомо намагаючись захистися, у відповідь теж почав... гавкати! І мабуть, потрапив у яблучко, бо це її ще більше розлютило: вона вирішила, що я її передразнюю, вдарила мене по губах...

Далі був куток, і, пам'ятаю, як мене в кінці дня здавали батькам, довго розповідаючи, як я зірвав важливий ідеологічний захід... Більше у садочок я не ходив, мене сплавили до бабусі...

Так я і став дисидентом.

Олександр МОРОЗОВ