Іван і смерть
Іван Миклайчук нішов із життя 3 серпня 1987 року…
Пішов 46-літнім. Його дружина, Марічка Миколайчукова, казала мені колись, що Іван помер так рано, бо грався зі смертю, провокував її. От вона й прийшла, тільки вже не гратись…
Справді, згадаймо - вже у першій великій ролі, у фільмі «Тіні забутих предків», його Іванко Миколайчук помирає, опускаючись у царство мертвих, куди приманює Марічка, любов, без якої життя не має сенсу. Починається картина із загибелі брата Іванкового - у лісі, під падучим деревом. Упродовж фільму ми чуємо голос вічної сокири, повсякчас занесеної над головою кожної людини. У фіналі бачимо тіло мертвого Івана на лаві, обмите і накрите молитвами. А потім воно здригатиметься в такт танцям і рухам живих - мертві не ймуть того, що вони мертві, й відтак продовжують шукати суголосся з живими…
І так воно потім і пішло. Під час зйомок картини «Перевірте свої годинники» (середина 1960-х), за сценарієм Ліни Костенко та Аркадія Добровольського. Миколайчук (він грав роль поета, який іде на війну і гине) запропонував режисеру Василю Ілляшенку: «А давай-но я ляжу в труну, хай заб’ють гвіздки і опустять в могилу…». Так і зробили. Я запитував в Ілляшенка: «Невже справді так було? - Саме так,-підтвердив. - Вийняли потім труну із ями, віддерли гвіздки, одкрили кришку… Іван лежить блідий-блідий. Кажу йому: як, Іване, ще дублик? Ні, каже, досить…».
Почасти це йшло від Сергія Параджанова, який не мислив себе в неігровому режимі життя. Із смертю і він грався. На зйомках тих же «Тіней…». Погляньте на чорно-білий знімок, де бачимо імітацію похорону самого режисера. Серед тих, хто включився в гру, ми бачимо на фото і Миколайчука.
А картину «Перевірте свої годинники» закрили (висока партійна комісія знайшла у ньому небажані прояви небажаних думок і мислеобразів), кіноплівку (була вона ще горючою) спалили. Рукописи не горять, а тодішня плівка цього правила не дотримувалась - помирала в огні. Потому Леонід Осика усе ж поставив фільм «Хто вернеться - долюбить», але Миколайчук не захотів зніматись у ньому. Хоча фільм вийшов цілком достойним.
Помирав Іван і в інших фільмах - у «Комісарах» Миколи Мащенка, до прикладу, в Анничці» Бориса Івченка, у «Білому птасі з чорною ознакою» Юрія Іллєнка (на ньому Миколайчук був співсценаристом, разом з режисером), у «Захарі Беркуті» Леоніда Осики. Зрештою, у власному фільмі «Вавилон ХХ»… Його філософ Фабіан закидає землею свіжу могилу, викопуючи нову вічну обитель для тіла людського…
Містики в житті Миколайчуковім вистачало. Скажімо, після появи того ж «Вавилону ХХ» акторові і режисеру прийшла новорічна листівка. У ній була погроза: коли буде обзивати Радянський Союз Вавилоном Двадцятим - станеться з ним те саме, що із Василем Земляком (його роман «Лебедина зграя» лежить в основі Миколайчукового фільму). А Земляк помер 1977 року при доволі загадкових обставинах…
Життя не буває без смерті. Тільки навіщо було забирати від нас так рано фантастично обдаровану
Людину, яка обіцяла нам так багато?!
Розмовляймо з Іваном Миколайчуком, він обов’язково почує кожного...
Сергій ТРИМБАЧ
Пішов 46-літнім. Його дружина, Марічка Миколайчукова, казала мені колись, що Іван помер так рано, бо грався зі смертю, провокував її. От вона й прийшла, тільки вже не гратись…
Справді, згадаймо - вже у першій великій ролі, у фільмі «Тіні забутих предків», його Іванко Миколайчук помирає, опускаючись у царство мертвих, куди приманює Марічка, любов, без якої життя не має сенсу. Починається картина із загибелі брата Іванкового - у лісі, під падучим деревом. Упродовж фільму ми чуємо голос вічної сокири, повсякчас занесеної над головою кожної людини. У фіналі бачимо тіло мертвого Івана на лаві, обмите і накрите молитвами. А потім воно здригатиметься в такт танцям і рухам живих - мертві не ймуть того, що вони мертві, й відтак продовжують шукати суголосся з живими…
І так воно потім і пішло. Під час зйомок картини «Перевірте свої годинники» (середина 1960-х), за сценарієм Ліни Костенко та Аркадія Добровольського. Миколайчук (він грав роль поета, який іде на війну і гине) запропонував режисеру Василю Ілляшенку: «А давай-но я ляжу в труну, хай заб’ють гвіздки і опустять в могилу…». Так і зробили. Я запитував в Ілляшенка: «Невже справді так було? - Саме так,-підтвердив. - Вийняли потім труну із ями, віддерли гвіздки, одкрили кришку… Іван лежить блідий-блідий. Кажу йому: як, Іване, ще дублик? Ні, каже, досить…».
Почасти це йшло від Сергія Параджанова, який не мислив себе в неігровому режимі життя. Із смертю і він грався. На зйомках тих же «Тіней…». Погляньте на чорно-білий знімок, де бачимо імітацію похорону самого режисера. Серед тих, хто включився в гру, ми бачимо на фото і Миколайчука.
А картину «Перевірте свої годинники» закрили (висока партійна комісія знайшла у ньому небажані прояви небажаних думок і мислеобразів), кіноплівку (була вона ще горючою) спалили. Рукописи не горять, а тодішня плівка цього правила не дотримувалась - помирала в огні. Потому Леонід Осика усе ж поставив фільм «Хто вернеться - долюбить», але Миколайчук не захотів зніматись у ньому. Хоча фільм вийшов цілком достойним.
Помирав Іван і в інших фільмах - у «Комісарах» Миколи Мащенка, до прикладу, в Анничці» Бориса Івченка, у «Білому птасі з чорною ознакою» Юрія Іллєнка (на ньому Миколайчук був співсценаристом, разом з режисером), у «Захарі Беркуті» Леоніда Осики. Зрештою, у власному фільмі «Вавилон ХХ»… Його філософ Фабіан закидає землею свіжу могилу, викопуючи нову вічну обитель для тіла людського…
Містики в житті Миколайчуковім вистачало. Скажімо, після появи того ж «Вавилону ХХ» акторові і режисеру прийшла новорічна листівка. У ній була погроза: коли буде обзивати Радянський Союз Вавилоном Двадцятим - станеться з ним те саме, що із Василем Земляком (його роман «Лебедина зграя» лежить в основі Миколайчукового фільму). А Земляк помер 1977 року при доволі загадкових обставинах…
Життя не буває без смерті. Тільки навіщо було забирати від нас так рано фантастично обдаровану
Людину, яка обіцяла нам так багато?!
Розмовляймо з Іваном Миколайчуком, він обов’язково почує кожного...
Сергій ТРИМБАЧ
| Читайте також |
| Коментарі (0) |