Історія однієї телеграми
Чесно кажучи, ГКЧП я …проспав. Повернулися ми пізно ввечері 18 серпня із походу «Козацькими шляхами» з Тростянця на Ічнянщині, де агітували за незалежність України. Ще, пригадую, саме там міліціонер мудро сказав: «За вами – правда, а за комуністами сила!».
Тож 19 серпня вранці я банально спав – дружина пішла на роботу, а я працював власкором газети «Молодь України» і поспішати на якусь годину не було потреби. Тож доки я вибрався в місто ( а ми тоді знімали квартиру на Старій Подусівці), у штабі Руху вже гули стривожені політичні діячі. Я ще й пожартував: «Ого, скільки вас без діла!»
«Переворот!» -- відповіли мені. Я не повірив. Проте по ходу обговорення побачив, що таки серйозно. Горбачов під домашнім арештом, країною править Государствєнний Комітєт Чрєзвичайного Положенія (перекладати його назву українською не варто, бо таке утворення не було властиво українському політикуму).
На засіданні стали по колу висловлювати свою оцінку і пропозиції що робити. Коли черга дійшла до мене, я сказав, що дуже радий цьому перевороту. І від Василя Литвина, який тоді представляв якусь партію, що вже забулася, всі почули: «О, перший зрадник уже є!».
Насправді ж я став говорити далі про те, що переворот допоможе швидше зламати стару систему, бо до абсурду її загострює. Щоправда, я давав цьому ГКЧП три місяці життя і ніхто не міг передбачити, що воно лусне за три дні.
Постало питання що нам робити в Чернігові. Вирішили, крім мітингу біля пам’ятника Богдану Хмельницькому, надіслати телеграму протесту президії Верховної Ради УРСР, яку очолював Леонід Кравчук.
Текст я запропонував такий: «Протестуємо проти московського двірцевого перевороту. Такий Союз Україні не потрібен. Вимагаємо негайного виходу України зі складу СРСР». Постало питання хто підпише, адже тоді телеграми від організацій приймалися тільки за наявності печатки. А оскільки дехто свою партійну печатку вже закопав (всі чекали репресій!), дехто переховувався у подруги, але не жив дома, а в декого ще й печаток не було, то вийшло, що телеграму підписати могли тільки голова кураєвої організації Народного Руху Валерій Сарана та я, як голова обласного Товариства української мови імені Т.Шевченка. Що ми й зробили.
А далі, за словами народного депутата Тетяни Яхеєвої, ситуація розгорталася наступним чином. Президія Верховної Ради УРСР засідала тоді постійно і весь час приносили повідомлення про ситуацію в Москві, Україні, в тому числі, інформували і про реакцію населення на московський переворот. Зачитали і нашу телеграму.
Такій різкій заяві всі здивувалися – мало хто тоді говорив про незалежність України. Та ще більше здивувалися, дізнавшись, що телеграма прийшла не з націоналістичної Галичини, а із зрусифікованого Чернігова. Тож, певно, і ми якось вплинули на подальші рішення Верховної Ради і Леоніда Кравчука.
Зрештою, ця телеграма є для мене знаком найвищої нагороди від незалежної України. Бо ми перемогли. Слава Україні!
Василь ЧЕПУРНИЙ
| Читайте також |
| Коментарі (0) |