Грім і блискавка — знаки для влади!

Воно і не дивно. Така ситуація відповідала б характеру ой як переповненій на події біографії найвідомішого району Чернігівщини, а там дивись і Лівобережної України. От тільки не зовсім просто і ладненько у нашій хаті складується з владою. Говорили-говорили ми про таке та вже й забули майже. Віз проблем залишився на місці. Мова про найсуттєвіше. Про патріотизм влади, а так і про правлячу еліту. Колись, за певної нагоди, ми зробили цікаве припущення, якого навіть час не зміг спростувати – про те, що непатріотична влада у нашому краї, за причини неучасті у виборюванні незалежності, аж ніколи не переймалась утвердженням національного на теренах колись зросійщеного закутка України. Як не кажіть, але й до наших днів у найвищих щабелях влади постійно чи з перервами працюють люди, що розпочинали діяльність ще за часів Брежнєва!!! І що можна від них очікувати? Добре знаємо, що нічого. Просто терпить народ, от і все. Йдеться наразі навіть і не про незнання державної мови першою особою виконавчої влади, хоча аргумент відверто кепський. Виходить, що до такого неподобства вже звикли.

Питання ж постає значно конкретніше, про нашу національну гордість, або ж про прояв безвідповідальності чиновників у справі збереження і поглиблення національного, коли державними інституціями створюються умови поширенню комплексів меншовартості чи хуторянства.

Не було нашій владі більше клопоту, тож вирішили «поповній програмі» відсвяткувати «ну дуже» поважні ювілеї - 825 років походу Ігоря Святославича, князя Новгород-Сіверського на половців та 210 річницю виявлення російським графом Мусіним-Пушкіним у Ярославлі літописного тексту «Слова о полку Ігоревім». Як з’ясувалось у контексті модернових заходів, підготовлених вождями району, а вірніше їхнім працелюбством, ідейка проведення напівпоказного творіння народилася …де б ви подумали? Вірно, у сусідній державі. А сюди, у наші краї була експортована російським літератором Юрієм Сбітнєвим. Ні, ніхто не проти шалених почуттів письменника до видатного твору. Адже і у нашій хаті поціновувачів вітчизняної, кровної, давньої поеми хоч греблю став! Натомість, шановні добродії, питання стоїть рубо і зрозуміло - що святкуємо, з якою метою, на якому ідеологічному підґрунті, за яких фінансових джерел? Бо ж як не прикро згадувати, але ще на пам’яті десятків батьків зима, впродовж якої районна влада з місяць не підвозила учнів з найближчих до міста сіл, мотивуючи відсутністю коштів!?

Не перший день на світі білому живемо, тож добре знаємо весь відкритий вітру з чотирьох сторін горизонту наш жалюгідний районний бюджет, що поступово перетворюється на жебрацьку звичку сірої буденності. Ми вже не падаємо, а догори ногами сторчимо у багні глибокого провалля, на каменистому крутосхилі якого на міцних ногах тішаться життям господарі , насупивши брови під втомою, що накотилась на душу за причиною відсутності проблем!? Чому? Тому що майже не залишилось у районі економіки, як такої. Грошей нема, перспектив нема, а мета діяльності геть загубилась у попередньому столітті ще за компартійних часів.

Аж раптом – бац, пропозиція з сусідньої країни знайшла однодумців! І що найважливіше - своєчасно: ану ж бо всі по місцях і за справу! Треба ж відсвяткувати дещо. А порожні кишені районного бюджету не стануть перешкодою, а тільки підсилять гостроту відчуттів - он дивіться, які ми вправні, бідні, але…(?).У наступні місяці знайдемо, як покрити витрати, пошукавши по сусікам. Ну якщо вже занадто припече - відполовинимо шмат у освіті, за звичкою! Ось наразі ж не може райвідділ освіти проплатити за технічний огляд автобуса, що підвозить дітей з навколишніх сіл у місцеву гімназію. І нічого, все на своїх місцях. Головне, що послухають гарні промови представників московських земель - ото вже відчують божу благодать! Адже вустами спеціальних ідеологічних речників з письменницької братії Москви говоритиме Патріарх Кіріл, нехай навіть чужими вустами! Головне, що промова народжувалась спеціально для свята у іноземній державі і під омофором Московської патріархії. Не любимо Київського патріархату, ну що тут поробиш! Отакої! На цьому і вдарили по рукам пани від новгород-сіверської влади, давши зелене світло невеличкому, малопомітному для пересічного сіверця, але амбіційному і політично заангажованому проектику .

Звідкіля б ти не дивився ці дводенні заходи у місті, повсюдно простежується чітка лінія «замовлених урочистостей». І у безликій науково-практичній конференції (за відсутності провідних фахівців сучасності з дослідження міста на Десні як В.П.Коваленка, О.Б.Коваленка, О.Моці, А.Козакова, О.Черненко, О.Григор’єва, Є.Шинакова), і у незрозумілому запрошенні гостей - письменників нашої країни (де харизматична патріотка письменниця-землячка Раїса Петрівна Іванченко, поет Микола Петрович Адаменко, представники обласної «Просвіти»?) - помітно домінує суто суб’єктивний чинник підміни відвертого проукраїнського аналізу подій на постійний натяк на кшталт «спільної долі, єдиного коріння, єдиної історії тощо»!!! Натомість вище названі імена вчених, письменників, громадських діячів дозволили б не перетворювати захід зі шляхетною назвою «Нетлінне «Слово» у підтанцьовку поважному росіянину з корінням Новгород-Сіверця пану Ю.М.Сбітнєву, що виглядало часто недоречно, залишаючи на згадку гіркоту полину. Тільки єдиний промовець, взявший слово, бувший керівник гуманітарної сфери району, заслужений працівник культури України Михайло Бунак, поставивший під гнівний сумнів (і має рацію) теорію пана Сбитнєва про жіноче авторство «Слова…» викладав свої емоційні міркування рідною мовою. Натомість всі прагнули догодити господареві заходу – іноземному гостеві, сором’язливо прислуговуючись «вєлікім і магучім!!!

І тільки Всевишній з безліччю своїх помічників у небі і на землі залишається справедливим суддею за будь-яких умов, оголошуючи об’єктивний вирок!
Коли за сто метрів від Будинку культури встановили присценок для так званого урочистого відкриття дводенного свята увечері (на другий день закриття!??), то першими краплями дощу з парочкою потужних блискавиць подавався знак скінченню терпіння Господа. І треба було лишень здорового глузду додати діям з боку чиновників-розпорядників дійства від культури, щоб спокійненько перейти, як це робиться по-людськи, до просторої зали Будинку культури. Казали нам свідки, що чернігівські артисти з обласного філармонійного центру навіть просили змінити порядок свого виступу перед низкою довготривалих промов шановного панства на підмостках, адже розумним головам ставало зрозумілим, що дощ не омине, заливши водою дорогі дерев’яні інструменти, радіоапаратуру разом з недешевими костюмами поважних артистів. Хіба не видно було, що у небі не Едем? Виявляється, що так. Адже треба було обов’язково, щоб «верхні» посадовці району постояли поруч зі «старшими» братами та сусідами на очах нечисленної публіки вечірнього міста. А підсилювачі потужними гучномовцями повинні були понести запальний спіч голови Новгород-Сіверської районної державної адміністрації на іноземній мові (російській), як і російські акценти звернення патріарха Кіріла.

Подальших забавок місцевих провідників з національно-важливими речами не допустив Господь Бог! Для початку він добряче з тріском загуркотів ще на недавно блакитному небі, а через пару хвилин на повну силу розкрив кватирку, виливши майже миттєво на центральну частину міста навколо подіуму мало не місячну норму дощу. А кажуть Бог далеко! На цьому дійство, що обійшлося району ой як не дешево, кількахвилинною оперативно спрацьованою негодою було, як пояснював людям завідувач відділу культури та туризму району Микола Рева, зупинено на невизначений час(!!!), залишивши по собі тільки згадку недолугості місцевих начальників.

А тепер про те, що забули у дорозі всі ті, хто затівав захід з багатьма знаками питання.

По-перше, ми живемо в українському місті, яке від сивої давнини і до сьогодення є форпостом українства на півночі Русі-України.

По–друге, пам’ятка давньоруської культури «Слово о полку Ігоревім» не має ніякого відношення до сусідньої країни, яка зветься Росією.

По-третє, думки будь-яких осіб, навіть офіційних, як і цього разу, про перетворення Новгорода-Сіверського на «так зване місто трьох культур братніх народів» є всього-на-всього піар-ходом на зустріч нездійсненим бажанням певних сил сусідньої країни, які періодично нагадують про себе не вельми вдалими діями - просунути свої інтереси у глибину свідомості українського суспільства, відволікаючи при цьому пильність власного народу від нездійснених сподівань.

І на останок, невеличкий роздум стосовно фатальної помилки владних батьків, які періодично вдаються до пошуків правди чи завоювання іміджевої популярності району на дешевих ідейках з чужих земель. Адже Новгород-Сіверщина є чи не найбагатшою у регіоні історичною землею. Тут переважна частина всіх складових привабливості на поверхні і є доступною для оглядин, немов наречена. Залишається тільки сміливо позбавитися зашореності та неприємного комплексу неповноцінності, припинити постійно поглядувати на російських сусідів, не дивлячись, що відстань до них від міста на Десні є меншою ніж витягнутість району з півночі на південь. Прикро і те, що високе керівництво забуло, що окрім надуманих ювілеїв, ініційованих і підказаних як гуманітарна допомога меншим братам, залишаються ще дати, які треба було «засвітити» власною ініціативою на всю Україну, як то 200-річчя Новгород-Сіверської чоловічої гімназії, 300-літні роковини зустрічі І.С.Мазепи з Карлом ХІІ у с.Гірки, тощо.

Пам’ятаймо, що тільки у своїй хаті – своя правда, а кожна маленька картинка вітчизняної історії заслуговує на велику повагу і не повинна ставати товаром. Слава Україні!

Борис Домоцький, учитель історії ЗОШ І-ІІІ ст. №2 м. Н-Сіверський