Геть брехню з теми "Слова о полку Ігоревім!"

«Зі свого життєвого досвіду я вам скажу: повторення дійсно є матір’ю навчання. От тільки для пізнання - то справжня мачуха! У нас правди в історії до сьогодні нема. Разом з тим, ми живемо в епоху руйнації соціалістичних догм. Так. Достатньо, дорогі друзі, жити старими догмами. Із себе маємо виганяти раба. Дуже важливо якраз зараз витравити з себе соціалістичну «пургу».

Ось такі акценти на історичних читаннях, що пройшли у читальній залі Новгород-сіверської районної центральної бібліотеки, розставляв «руський» письменник Юрій Сбітнєв. Руський? Автор найсвіжіших творів останніх років про «Слово…», його героїв, про епоху та навколишній світ пори звитяжних русичів-українців саме так воліє ідентифікуватися перед читачами. Літератор, що жив у Московії, а тепер повернувся на батьківщину прадідів, здається, дуже змінився у своїх міркуваннях про історію, мову, менталітет та й взагалі про буття. І, хоча, відкрито пан Юрій не висловлюється щодо паскудної поведінки держави, котра безсоромно веде війну проти України, зміст публічних суджень дихає неприхованим гнівом на адресу держави, за яку він піклувався, як і колишні його колеги по перу у білокам’яній.

Тож відверта розмова гостя з Чернігова без сумніву додала традиційним студіям у райцентрі об’єктивності, до якої у знанні вітчизняної історії ми прагнемо.

Науково-популярні читання під брендом «Нетлінне Слово» стали традиційними і присвячуються староукраїнському твору «Слово о полку Ігоревім». І дарма, що цього року вони пройшли досить скромно. Адже «шуму» вистачило з тих заходів, що відгриміли у місті кілька тижнів тому. Виключенням від «традиції» стало хіба що порожнеча від представників «рускава міра», а так і спорожніла щогла для імперського «триколора» перед готелем «Слов’янський»? Це коли місцевій владі навіть фінансовий голод не завадив відмовитись від сценаріїв, написаних за януковичів московськими літературними «ганічевими», а на українському боці дружньо заохоченими історичними «толочками». Знов проводила гучне «міждержавне свято»!? З тією ж назвою. От тільки ніякою наукою чи просвітництвом там і не запахло. А гроші викинули!

Організатори ж читань сумлінно поставились до ситуації у державі, яку переживає українство внаслідок російської агресії. Не пирували. Разом з тим, Новгород-Сіверський музей-заповідник «Слово о полку Ігоревім» зумів використати можливості, щоб продовжити вдосконалення шляхетної ідеї вивчення, дослідження та популяризації всього, що має відношення до легендарної пам’ятки Середньовіччя у Сіверському краї.

На жаль, відповідні гуманітарні заходи ще не оволоділи свідомістю, а так і не стали нормою життя широкої аудиторії місцевої інтелігенції. Публіка не навчена до вільного та самостійного вибору. Роками жили під адміністративним тиском влади. Тому, перебудувати за кілька місяців свідомість, яку десятиліття руйнували досить недолугими заходами адміністративної системи, важко й нереально. Тим більше, що справу маємо з інтелігенцією. Хоча й так не погано, коли на нинішніх наукових студіях інтелектуальний «цвіт» району представлений музейними працівниками, кількома вчителями історії та літератури з району.

Просуванню національної ідеї сприяють бібліотечні працівники. Їхня сумлінність виконання обов’язків, без перебільшення, нагадує про чесне служіння «культу» книги. Та й за «масовку» їм можна дякувати. Тим більше, що дійство проходить у новгород-сіверському закутку Північної України, де будь-який патріотичний український захід має велику ціну. А бібліотекарі перетворюються на «особливих» людей, дай Боженька їм здоров’я!

Словом, як би там не було, а кілька десятків шанувальників історії, без традиційного за років диктатури примусу, із задоволенням працювали у форматі навіть пасивного слухання доповідачів. Аж три години!

Достойники виконавчої та самоврядної влади району та міста зробили протокольне вітання. Можливо тільки дещо вкотре «пролетіли» з етикетом!? Знов підвело відчуття такту. Не змогли знайти у своєму ущільненому розкладі кілька годин найдорогоціннішого часу для непересічної гуманітарної справи. Хоча, здається, стати розумнішим, навіть на крихту, у плані оволодіння новою темою вітчизняної історії, було б справою не зайвою? Разом з тим, життя доводить, що відповідні культурологічні ініціативи продовжують з важкістю сприйматися владою, коли остання опиняється перед фактом вибору. Хоча, Бог з ними. Ну не витримало керівництво тривалого сидіння...

На читання завітав відомий у Чернігово-Сіверському краї дослідник стародавнього твору, письменник, нащадок стародавнього з Чернігово-Сіверщини роду Юрій Сбітнєв. Здається, письменник з колишньою російською, а віднедавна українською чернігівською пропискою помітно змінився у поглядах на український історичний процес та московські реалії? Юрій Миколайович тепер принципово і відверто оцінює дослідження істориків колишньої совєцької імперії, багатьох з яких добре знав не тільки за написаним для науки, а й особисто «в обличчя». Відверто й на рівні свого авторитету він щиро прохає колег, педагогів та краєзнавців пришвидшити рух від совєцької зашуганості та «духовного» рабства у пізнанні історії до внутрішньої свободи!

Браво, шановний колего! Адже знаємо, як у нашому краї не вистачає свобідного та сміливого походу у напрямку до принципових досліджень, до висловлювань власної думки без паскудних сталінсько-брежнєвських схем у трактовці подій історії. І це – перемога.

Здається, розглядаючи відповідні заходи з рівня постійної участі впродовж останніх 25-років, принципові висновки «патріарха «Словознавства», його рекомендації, витримавши навіть внутрішню суперечність та глибоку душевну ґенезу, мають справедливе право для учасників читань стати мало не «останнім попередженням».

Як людина, для якої предмет дослідження та обговорення на читаннях є близьким ще й за фахом, звичайно що не можу без принципового. А саме, щоб учасники таких заходів робили доповіді все таки рідною мовою. Тим більше, коли йдеться про педагогів - мовників. Бо одне діло, коли представники влади, що є за партійною належністю з «вчорашніх» і не бажають вголос озвучувати такі поняття, як російська агресія, московська окупація…?! А інше, коли дослідники минулого, вважаючи себе українцями, мають здобутий матеріал чітко екстраполювати на день сьогоднішній. До того ж тема, як ніколи актуальна, бо зміст не постарілий - боротьба з ворогом, тактичні помилки, авантюра, зрада тощо.

Попереду велика робота. У напрямку не тільки глибинного розуміння художньої краси «Слова…», а й виходу на шлях чесного дослідження всього вантажу, що зветься історією Руси-України. Без «допомоги» тих, хто колись братом називався, будь він неладний. Пам’ятаймо про таке, адже ми - УКРАЇНЦІ!

Борис ДОМОЦЬКИЙ