Грибні лови

Федорцьо ні мисливець, ні рибалка, він – «грибар». І гриб у його розповідях виглядає мудрим, хитрим, а то й підступним гномом. Так воно, власне, і є.

«Гриба з гір зносить у долину вода, – повчає мене Федорцьо. – Міркуй, де підсохлі русельця потоків, – і вдовж них пантруй гриба. Він хапається коренем за моховиння, каміння або торочки папороті».
«Гриб став прятатися від чоловіка – мече сім’я на нових місцях, на невдобинах…»
«Іди проти гриба. Іди йому навстріч. Стрінув гриба – позирай на шапку. Шапка в нього, як у чоловіка, – з козирком наперед…»
«Літній гриб такий же кволий і сухий, як літня людина…»
«Ступай хащею – і щось виступаєш. По мірі виходженого дасться тобі гриб…»
«Гриби я не збираю. Гриби я схапую, як курчат, доки не розбіглися…»
«Гриб сіє ріденько, в боки, на три близькі кути, щоб добре видів один одного…»
«Гриб любить, аби з ним поговорити. Напав гриба – поздоровкайся, помилуйся ним».
«Лукавий гриб – маслюк. Коли його береш – вискакує з рук і пищить».
«Гриб не любить затяжних дощів так же, як і спеку. Мокву і жару гриб пересиджує під подолами ялин».
«Білому грибові передують косиці – першоцвіт, фіалки. Спершу сморжі там усядуться. А вже потому вродиться, як пан, біляк».

Подарував мені якось грибульку. Це пуп’янкувата розсішка з шипшини, загострена з трьох кінців. Її в лісі натирають коренем гриба і розташовують у рівновазі між розчепіреними вказівним і великим пальцями. Грибулька хитається, як стрілка компаса. Товстіший кінець показує на грибне місце. Найменший і найтонший позначає напрям, куди не варто й потикатися.

Півдня я ходив Терасами, густо зарослих осиками й березами. Місця класично грибні, але я не знайшов нічого, крім трьох іржавих сироїжок. Вертався ні з чим. Головна стріла грибульки вперто здіймалася вгору. Можливо, підказувала, що треба чекати дощу. Я приніс її додому і поклав на стіл. Вона пахла грибами і показувала товстим гостряком на том Івана Франка. Кажуть, він теж був завзятим грибником.

Мирослав ДОЧИНЕЦЬ

Із рукопису "Федорцьо, приятель сердечний".