Геній поетичного кіно

90 років тому народився геній українського кіно — Юрій Іллєнко.

Його ім’я стало символом українського поетичного кіно, а його творчість — символом свободи, сміливості та боротьби за українську ідентичність. Оператор легендарних «Тіней забутих предків», режисер фільмів «Криниця для спраглих», «Вечір на Івана Купала», «Білий птах з чорною ознакою», «Молитва за гетьмана Мазепу», «Лебедине озеро. Зона», автор десятків сценаріїв — Іллєнко створював не просто кіно. Він творив український сенс.

Його талановиті роботи заборонялися різними владами. І навіть зараз, у 2025 році, його фільм «Молитва за гетьмана Мазепу» заборонили до показу в Україні… хоча більш антиросійського фільму ви точно не знайдете.
Та Іллєнко — це не лише кіно. Його виступи й настанови можна розбирати на цитати:

«Може, й дійсно настав час українізувати Україну? Збудити приспаний ген свободи в кожній українській душі? Таке вже бувало в українській історії: пробуджував ген свободи Богдан Хмельницький, пробуджував Степан Бандера, пробудять самі себе українці…»

Або:
«Врятуймо мову — мова врятує нас».
І це не просто цитати — це пророчі слова, які він говорив ще у 2000-х, коли до Революції Гідності та війни було ще далеко. Він уже тоді відчував, що росія використає мовне питання, аби окупувати значну частину України. Але йому мало хто вірив… а дарма.

Якби ми почули вас тоді, Юрію Герасимовичу… Можливо, сьогодні жили б уже в іншій реальності.

Це моя Україна