Гарбуз із попартизаненої Володькової Дівиці

Сільські торговці городиною іноді дуже вигадливі. Сьогодні жвавенька жіночка застукала мене з товаром - гарбузом і земляною грушею - прямо перед входом до лабораторії Dila. Думають: як сюди пішов - зайва копійка водиться.

- Я не можу, мені на аналізи, - кажу на ходу настирливій пані в хустинці. А вона дзвінким голосом:

- Це нічого! Я Вас подожду.

Так і вийшло, довелося купити при виході й шмат гарбуза, і покручені груші. Не дуже й дешево як на те.

- А звідки ж це Ви привезли? - питаю.

- Я сільська людина, все своє - бачте які пальці порепані, - показує, щоб не думав ніби перекупка.

- Та ні, звідки Ви самі?

- З-під Нєжина, - кліпає синіми, аж бірюзовими очима.

- А точніше?

- З Партізан...

- Та ні, це ж не так воно називається, - підморгую, знаючи шо по декомунізації старовинному містечку повернули справжню назву.

- А, ну да. Володькóва Дівиця... Ну це ж так по-новому. А ранше було Красний Партізан, - не здається жіночка віком як моя мати. Еге... Її батьки точно не називали село "Партізанами". Але вже хоч і старша, а "попартизанилося" міцно.

- А діди Ваші були козаки чи мугирí? - вже востаннє причепився.

- Як це?

- Ну козаки були Ваші чи крестяни?

- Ой і не знаю.

- Так попитайте старших людей, може ще Вам скажуть, - підхопив два клуночки, а один із гарбузом уже й чавиться.

- Спасібо, куколка, будь здоровий! - сказала на прощання гостя з Володькóвої Дівиці, а їй подумки подякував: підказала мені правильний наголос.

А то казав усе - Волóдькова Дівиця. Позорився значить...

Але на тій Гетьманщині ніколи з наголосом і не вгадаєш. Треба тіки місцевих слухать. Або гарбузи в них куплять. Коло Dila

Ростислав МАРТИНЮК