Фіни цікавляться чернігівським торфом. А українці?

5 канал українського телебачення нагадав про шалений інтерес фінських ділових кіл до України. Він напряму пов'язаний із величезними покладами торфу на українській півночі, які, на великий подив фінів, не використовуються українцями. Проте у програмі журналістських розслідувань "Народний контроль" прозвучало пояснення цьому парадоксу: у галузі панує корупція, а в уряді - газове лобі.

Ведуча програми Альона Кочкіна слушно міркує: "Держава, де панує корупція, завжди платитиме за газ найбільшу ціну. Це придумали не в російському Газпромі чи Євросоюзі, а у нас, в Україні. Відносно проста технологія корупціонерів - блокування енергореформ. Особливо там, де імпортному газу є хороша альтернатива. Насамперед - це мільйони тонн українського торфу. Все це багатство віднедавна заснуло мертвим сном на просторах від Чернігова до польського кордону".

Українські болота – виклик для хліборобів та золото для розумних господарів. У північній частині України, на обох берегах Дніпра, здавна курить самозаймистий торф. На Чернігівщині селяни знають: це й паливо для пічки, і добриво для полів. Мешканець села Голінка Іван Клименко (Бахмацький район), каже: "Його не тільки використовували для палива. Але й робили добрива. Змішували з навозом і такий компост робили". Його односелець Дмитро Пащенко згадує саму технологію видобутку в околицях Голінки: "Знімають верхній шар. Є такі спеціальні ножі, нарізаються так і так. І на тачку".

Державний промисел навколо заболоченої Голінки зник порівняно недавно. А от по селянських хатах ще бережуть спеціальні торф’яні сапки та ножі. І недобрим словом згадують недавніх мародерів – руїнників торф’яних заводів: "Те підприємство закрили. Перейшли то на уголь, то на дрова. А все пішло на металобрухт. Все заросло бур’янами і не знайдеш…

Василь Карпук, головний спеціаліст Державної геологічної служби України, дає фахову оцінку - скільки в Україні торфу: "Зараз на території України запасів розвіданих, пошукова них знаходиться день 2 168 родовищ із запасами 2,07 млрд. тон. Так що є колосальні запаси".

Конституція України проголошує: всі надра належать народу. Менеджер надр - держава. Її уповноважений на торф’яниках – об’єднання «Укрторф». На відміну від вугільників та газовиків, працює практично непомітно. А з деяких пір підприємства галузі просто стоять. Навіть у розпалі сезону. Не виняток – Оржицький промисел на Полтавщині. Ситуація бентежить поки що тільки обласну владу.

Фахівці Правової Палати у свою чергу з’ясували – Оржицьке підприємство, яке раніше ефективно працювало, свідомо робили банкрутом. Вказують на імовірну причину: легальні прибутки не влаштовують керівників галузі. "Виконуючий обов’язки Куліш Олександр Борисович за чотири місяці практично знищив те, що піднімалося трудовим колективом Оржицяторф", - заявили у Палаті.

На Рівненщині та Житомирщині проблема видобутку торфу ширша, кажуть експерти. Саме тут знаходиться база українського торф’яного промислу - Озерянський завод. 20 років тому він – у трійці лідерів галузі. Проектна потужність – 125 тисяч тонн торфобрикетів на рік. Тепер тут – пустка, вагони іржавіють на мертвій колії.

Кризові 90-ті та випадкові люди на керівних посадах зруйнували велетенське виробництво, кажуть збентежені мешканці містечка Жовтневе. Роботи немає, молодь тікає світ за очі, занехаяні торф’яні поля стають причиною згубних пожеж – щороку прямі збитки на сотні тисяч гривень.

Екс-директор Олександр Рогаль прийшов на держпідприємство «Житомирторф» минулого року. Як антикризовий менеджер. Працівники заводу прозвали його «Піночетом». Як самі кажуть: за вимогливість і «сухий закон». Проте вже за кілька місяців завод погасив мільйонні борги із зарплати, відновив виробництво. Після запуску першої виробничої лінії – директору вказали на двері.

У Національній правовій палаті запевняють: випадки банкрутств на ключових торф’яних промислах – ланки одного ланцюга. Юрисконсульт Анна Ткаченко ще раз наголошує: рентабельні виробництва не вписуються у корупційні схеми розподілу державних дотацій. Їх просто примушують вмерти.

Тільки озерянських запасів вистачить на півстоліття, вказують експерти. Це – ідеальний замінник інших видів палива, за які Україна платить рік-у-рік більше. І в уряду є кошти на альтернативні технології опалення, вказують у міністерстві ПЕК. Голова Національної Правової палати Володимир Гошовський нагадує: це також гроші за квоти на викиди парникових газів за Кіотським протоколом. Тепер національна енергетична ідея - оновлення котелень.

Проект своєрідної торф’яної революції спрацював у Фінляндії – після Другої Світової війни. Тепер 40% теплової галузі холодної країни – на торф’яній сировині.

Фіни охоче діляться досвідом: Президент Тар’я Галонен під час останнього візиту до України говорила з колегою Ющенком - про торф. Вона привезла з собою виробників новітньої опалювальної техніки, які нагадали: у північній Україні – мільйони тон високоякісної сировини, яка позбавить залежності від імпортного газу. Але наш видобуток – заморожено, галузь – в руїні, спроби відновити роботу вбиває корупція і відвертий кримінал. В таких умовах модернізовані котли - не потрібні, кажуть поза очі іноземні фахівці.

Альона Кочкіна робить таке резюме: "Хтось-таки вигадав це замкнуте коло: торф є, технології та розуміння влади є, але купка чиновників може успішно блокувати ініціативи. У Національній правовій палаті впевнені: є люди, які хочуть зберегти корупційні схеми розподілу бюджетних коштів. А якщо поталанить – то й приватизувати торфорозробки за безцінь. Коли там не буде жодного живого промисловця".

Довідка: ТОРФ – порода органічного походження у верхніх шарах боліт. Утворюється з розкладених рослинних залишків (трав, мохів та деревини). Технічні показники: містить 50—60 % вуглецю. Теплота згоряння - 24 МДж/кг. Замінник інших органічних видів палива: вугілля, газ, нафта. Вік торфовищ - 5—10 тис. років.
Україна володіє одним з найбільших запасів торфу в Європі. 60% - поліська зона Волинської, Жимтомирської, Київської та Чернігівської областей. Торф’яний шар в окремих районах сягає 4 м. Промисловий видобуток – з початку ХХ ст..

http://www.ugraina.org/articles/4183.html