реклама партнерів:
Головна › Новини › ПОГЛЯД
Дуб
15-Квіт-20 459 0.0 0
Він був окрасою не лише Денисового кутка, а всього села. Адже такого товстелезного і високого дуба не побачиш ні в нашій Діброві, ні в сусідніх Валках. Велетню не менше трьох століть і він, за переказами, останній представник лісу, що колись підковою огинав мою Держанівку. Його жолудями брати Петро і Макар Дубики обсадили город.

Сім, може, вісім десятиліть минуло. Брати відійшли у засвіти, а вже дорослі дерева попиляв Петрів син Михайло, коли зятю нову хату ставив. Тільки в кінці городу не зачепив дуба-велетня.

Я вже студентом був. Якось приїжджаю до матері. Як завжди, про сільські новини розпитую. А вона:
– Ой, за тиждень серце зболілося. Вийшла у двір, а над головою гайстрі кружляють. Плачуть-курличуть. Дубик людей найняв і спиляв дуб на городі. А на ньому давно-предавно гайстрі жили.

І лелек шкода, бо їхній дім поруйнували, а ще більше – патріарха колишнього лісу. А ми ж малими бралися за руки і втрьох пробували обняти могутнє дерево. Я ж, щоб не бачили хлопці, притулявся спиною до стовбура зі зморшкуватою корою і просив дуба, щоб поділився зі мною силою. Бабуся Настя казала, що дуб, як попросиш, силу дає. Я хоч і не був слабким, та не дужав тонкого, як лозина, але старшого на три роки задеркуватого Колюшка Покотильчиного. А ще бабуся казала, що дуб – охоронець роду. Коли господар позбудеться його, може біду накликати.

Не хотілося б вірити, та в родині Дубиків, крім старої бабусі, Надька, Галька, її син Коля і брат Михайло ще молодими пішли за вічну межу. Може, так співпало, а може… Дуби не лише енергією наділяють.

А ще бабуся застерігала в дитинстві:
– Як гримить і блискає, не ховайся під дубом. У нього блискавка першою цілить. А чого, знаєш?
Я лише пересмикував плечима.
– Давно люди кажуть, під дубом, як негода, всяка нечисть ховається. Ось Ілля їздитиь по небу в золотій колісниці, як побачить злих духів, випускає в них вогняні стріли.

Звісно ж, моя набожна бабуся, певно, нічого не чула про громовержця Перуна, про часи язичества, коли на місці спаленого блискавкою дуба, будували капище.

Коли я виріс, начитався всяких билиць і небилиць, та вже не було бабусі, щоб поділитися з нею знаннями. Та чи й повірила б вона в них. Для неї Бог один і він – в усьому. А ось про дуба знала немало. Якщо жолудь носиш в кишені, остерігаєшся від пристріту; якщо дуб росте біля межі, краще город родитиме.
У нас в кінці городу ріс дубок. Ще молодий, та його, певно, спиляли, коли хату будували і не вистачало, як казали будівельники, «матер’ялу».

На двох вишитих ще матір’ю рушниках листя дуба.
– Це оберіг наш, – казала мені вже дорослому ненька. – Ми ж козацького роду, а дуб – дерево козаків.

Коли поглибив дідову сажалку, не жолуді, а дубки-сіянці викопав у нашій Діброві. Посадив з десяток, а прийнявся один, той, що на самісінькому березі, до води ближче. Хоч дуб і дерево повільного росту, та мій нап’ється вологи досхочу й щороку мо’, на півметра підстрибує. Ще потім садив дубки. Кілька вкорінилося.

Зустрічають ранні весняні вітри гомоном жовтого листя. Опаде воно, як інші дерева в зелень вберуться. А як дубки молоде листя викинуть, увесь мій лісок заплеще в долоньки. Радісно. Правду кажуть, що все живе на землі почалося з дуба.

Микола БУДЛЯНСЬКИЙ


Допомога проекту СІВЕРЩИНА - благодійний внесок

Теги:Микола Будлянський, природні обереги, дуб


Читайте також



Коментарі (0)
avatar