Дощі всередині нас

Дощі не зупиняться.

Вони ніколи не зупиняються, перейшовши Рубікон із багряно-брунатного букового та кленового листя, яким ми намагались пригальмувати осінь, затримуючи її на останніх рубежах тихими прогулянками в принишклих парках. Сповнені липневого яблунево-медового сонячного духу дні та вимріяні серпнем місцини з надвечір’ями, де ми сиділи, обіймаючи когось, або просто сміючись у дружньому колі, тікають, як останні промені вересневого призахідного сонця у вигнутих вікнах львівських трамваїв.

Дощі оселяються всередині нас.

Юрій МИХАЛЬЧИШИН