Одягаючи футболку...

Одягаю стару футболку. «Старить тебе», – кажуть мої.
Одягаю нову футболку. «Занадто молодіжна», – кажуть.
Одягаю дешеву футболку. «Ти міг би дозволити собі кращий одяг».
Одягаю дорогу футболку. «Куди це ти вирядився?»
Одягаю білу футболку. «Занадто марка».
Одягаю сіру футболку. «Псує колір лиця».
Одягаю чорну футболку. «Надто похмуро».
Одягаю різнокольорову футболку. «Дуже виклично».
Одягаю м’яту футболку. «Ти що, після «вчорашнього»?»
Одягаю футболку навиворіт. «Не будь дитиною».
Одягаю футболку з довгим рукавом. «А з коротким не було?»
Одягаю футболку з коротким рукавом. «Ти що, поглянь у вікно – вже осінь».

Визираю у вікно – справді! Сизим серпанком грає, тремтить, клубочиться прохолодний ранок. Я виходжу надвір і, ловлячи дрижаки, одягаюся в сорочку туману, застібаючи її ґудзиками виноградин.

«Овва! А тобі личить», – хором озиваються збоку.
Дякую, Осене, моя незрадлива стилістко.

"Чарунки днів".

Мирослав ДОЧИНЕЦЬ