реклама партнерів:
Головна › Новини › ПОДІЇ
Дорожнє покращання
11-Бер-13 1259 0.0 4
У всі часи найбільшим лихом держави, від якої стала незалежною Україна, були, за словами Миколи Гоголя, дурні та дороги. Не менше їх стало і з утворенням СРСР.

Хоча, справедливості ради, у 70-80-ті роки минулого століття було немало прокладено шляхів із твердим покриттям. Приміром, на Менщині вони поєднали практично всі села, за винятком хуторів. Немало доріг будували колгоспи так званим господарським способом. Використовували для цього наймані бригади із братніх республік півдня Союзу.

На якість будівництва особливо не зважали. Після непролазної багнюки і такому твердому покриттю селяни були раді. Адже можна навести безліч прикладів, коли люди страждали від непролазної багнюки аж до другої половини 60-их років минулого століття. Тоді на дорогах загрузали не тільки вантажні машини і підводи, а й люди. Колишня жителька села Осьмаки розповіла цікавий факт: «Одного разу, не пам’ятаю — навесні чи восени, йшла до школи. Було мені років 7 – 8. На середині перехрестя доріг загрузла в грязюці так, що без допомоги дорослих не могла вибратися».

А про автобани, товсті подушки, багатошарові асфальтові покриття і не чули — «залізна завіса» надійно закривала тоталітарну державу від досягнень країн Європи та Америки. А коли на зміну «застою» прийшла «перебудова», політична та економічна кризи, розвал Союзу, інфляція, приватизація — будівництво нових доріг різко скоротилося. На капітальні й поточні ремонти виділялося все менше коштів. Збудовані за спрощеною технологією комуністичними темпами шляхи без ремонтів стали руйнуватися і за кілька десятиліть щедро вкрилися не лише вибоїнами, а й глибокими ямами, які вже й об’їхати немає можливості, не пошкодивши авто. Водії жартома називають такі дороги японськими — «тояма токанава».

Дорожня афера століття

І от після зимових холодів шляхи в Україні перетворюються на непроїзні. Нещодавно менські підприємці їздили в Одесу і розповідали, що дорогою той битий шлях назвати не можна. Навіть анекдот доповнили про біду і горе, коли Брежнєв міг іти мимо Кремлівської стіни і на нього могла впасти цеглина. Так от біда не в тім, що може впасти каменюка, а в тім, що він повз стіну не ходив. Відповідно і наші правителі по тих дорогах не їздять. Лише на словах ллють крокодилячі сльози про те, що «не можна без болю й сліз дивитися на дороги Київ – Одеса, Київ – Суми та інші».

Нещодавно ЗМІ поширили шокову інформацію від представника Укравтодору про те, що 90 відсотків доріг держави вже відпрацювали свій нормативний термін двічі – тричі й потребують капітального ремонту. Державі ж на це, мовляв, потрібні фантастичні кошти — 450 мільярдів гривень! Але ж це весь бюджет України. Реально Автодор щороку отримує 15 мільярдів, з яких після сплати боргів та кредитів залишається лише два мільярди. Але навіть не всі ці гроші доходять до доріг. Хоч ми платимо за дороги, купуючи нафтопродукти. 190 євро дорожнього акцизу закладено у кожній тонні пального. (Приміром, якщо заправити бак 40 літрами бензину А-92, то сплачуємо 58 грн акцизу) — 1грн 45 коп. на літрі.

Однак Мінфін повідомляє, що лише торік скарбниця недоотримала з нафтопродуктів 4 мільярдів акцизного збору через фальсифікат і контрабанду пального. А ще ж 5 мільярдів доларів держава щороку втрачає на ліквідацію наслідків дорожньо-транспортних пригод. Україна — серед перших в Європі за смертністю пішоходів і на четвертому — за смертністю в ДТП. А які втрати через те, що транзитний транспорт інших держав відмовляється їхати Україною через погані дороги. Вже й Генпрокуратура звинувачує дорожників у розкраданні коштів, призначених на дороги. Мовляв, завищили вартість та обсяги робіт майже на 177 мільйонів гривень.

По телебаченню іноді показують як у нас латають дороги взимку. Таких див ніде в світі немає. Мабуть на наших очах за нашої байдужості твориться дорожня афера століття.

Крихти з панського столу

А як це відбувається в поліській глибинці, подивимось на прикладі Менського району. В епоху трирічного правління «покращувачів життя» кошти на дорожнє будівництво практично не виділялися. Деякі крихти надходили на ремонти. На 2013 рік на дороги району виділено аж 924,5 тисячі гривень. Торік, до речі, всі мізерні кошти акумулювали на дороги райцентру, цього року на них підлатають шляхи в Березні й Макошиному, а наступного року, можливо, дійде черга й до дороги на Максаки, де вже сьогодні по ній можна їхати хіба що на першій-другій передачі.

Валерій МАГУЛА

Скорочено. Повністю в газеті "Сіверщина" за 7 березня


На фото: дорога на Осьмаки


Допомога проекту СІВЕРЩИНА - благодійний внесок

Теги:дороги, Менський район, укравтодор, Валерій Магула


Читайте також



Коментарі (4)
avatar
1
Не брешіть, пане Валерію, за часів СРСР дороги були значно кращі, ніж в "незалежній" Україні, побудованій рухівськими перебудівниками. Такого злодійства, крадіжництва та цинізму, як сьогодні, Україна не знала за всю свою історію. 
Якби не радянські дороги, побудовані, до речі так, що витримали вже два-три терміни експлуатації, то що б ми мали сьогодні?
avatar
2
правильно, если бы не СССР то в большинстве сел до сих пор бы не знали, что такое асфальт, но ничего стараниями нынешнего правительства это "упущение" скоро будет исправлено
avatar
3
Вах, виявляється, це все рухівці -- Кравчук, Кучма, Пустовойтенко, Янукович, Тимошенко, Марчук.... Звягільський -- крепкий рухівець... Азаров -- то й ваабче рухман цілий... А якби не СРСР, то в селах асфальт був би років так на 50 раніше -- це коли вже говорити всерйоз, а не прикидаться, як деякі аноніми люблять.
avatar
4
Пане Василю! 
СРСР утворився в кінці 1922 року. Хто це за 50 років до цього, тобто 1872 року, коли автомобілів ще не було і Росія була лапотною, міг побудувати в Україні асфальтові автодороги?
avatar